Вовк та баран (інгуська казка)

***

Вовк та баран (інгуська казка)

Вийшов якось вовк із лісу.

Зирк – на лузі баран пасеться.

– Та як ти смієш топтати мій луг?! – загарчав вовк.

– А луг зовсім не твій, а мого чабана,– спокійно відповів баран.

– Твого чабана ще на світі не було, коли цей луг став моїм.

– Ні-ні, я добре знаю, що це луг мого чабана. Тут наша отара пасеться,– заперечив баран.

Розлютився вовк, він ладен був розтерзати барана, але стримався. «Сьогодні я ситий! – подумав вовк.– Хай поживе до завтра, він мені ще знадобиться».

– Слухай, баране,– сказав вовк,– вчинімо так: узавтра приходь сюди ж, і хто з нас біля он отого куща заприсягнеться, що луг належить йому, то за тим він і залишиться. Згоден?

– Гаразд,– відповів баран.

І розійшлися вони в різні боки: вовк – до лісу, баран – до аулу.

Рано-вранці баран вийшов на луг, але не сам, а із своїм другом – великим собакою-вовкодавом. Собака сховався за кущем, а баран заповзявся скубти траву.

Коли вибігає вовк із лісу. Побачив барана й зрадів: «Смачний на мене обід чекає!» А вовк теж прийшов не сам. Він стрів у хащах лисицю, розповів, куди поспішає, і лисиця взялася підтвердити, що луг належить вовкові. А в нагороду за це вовк обіцяв їй баранячу ніжку.

Підійшли вовк з лисицею до барана. От вовк і питає:

– То що? Ти й сьогодні теревенитимеш, що це луг твого чабана?

– А так воно й є, – відповів баран.

– Ой баране, й не сором тобі брехати?! – докірливо дзявкнул.а лиска.– Та з давніх-давен усім відомо, що це луг шановного вовка, а не чабана.

– А ти ж бо від кого чула про таке? – здивувався баран.

– Як – від кого? – вдала з себе ображену лисиця.– Та про це тобі всі скажуть, спитай кого хоч. Ще коли я була зовсім маленька, мої тато й мама часто згадували про цей луг: «На Вовчому лузі, казали вони, мишей безліч». Сам посуди: якби луг належав чабанові, то звали б його Чабановим, а не Вовчим!

– А ти заприсягнешся, що кажеш чистісіньку правду? – запитав баран.

– А чому б ні? Скільки завгодно,– відповіла лиска.– А в якому місці треба присягу казати?

– А місце вовк вибрав ще вчора. Бачиш кущ? Підійди до нього, поклади лапу на гілки та й кажи: «Присягаюся, що це Вовчий луг!»

Лисиця підійшла до куща, та помітила, що звідти поблискують чиїсь очі. Вона позадкувала й почала тремтячим голосом говорити:

– Правду кажучи, я пригадую, що мої батьки згадували й чабана, коли говорили про цей луг. Але чий він, я точно сказати не можу. Не хочу даремно присягу виголошувати. Ось якщо вовк заприсягнеться, то тоді й я не відмовлюся.

«Оце знайшов собі помічницю – тьфу!» – розсердився вовк і відштовхнув лисицю вбік:

– Я так і знав, що ти нічого не пам’ятаєш. Я сам заприсягнуся!

Поклав вовк лапу на гілляку й тільки-но сказав:

«Присягаюся...»,як з-за куща вискочив собака, вчепився у вовка зубами й давай його метляти сюди-туди. Дивом дивним вирвався вовк із вовкодавових зубів – та й дьору з лугу. А лисиця вже біля галявини на нього чекає.

– Даремно ти, вовче, ображаєшся,– сказала вона.– Як побачила я того вовкодава, то одразу згадала, що то не твій, а чабанів луг.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)