В одного господаря жили двоє друзів – кінь і віл. Тварини були трудолюбивими й мирними. Проте хазяїн зовсім не жалів їх, часто змушував виконувати так багато роботи, що поверталися додому, ледве ноги переставляючи.
Якось віл і каже коневі:
– Утечімо від господаря, бо вже немає сили терпіти знущання!
– Із радістю, – погодився гривастий, який понад усе любив волю.
На світанку тварини непомітно вийшли з хліва й попрямували світ за очі.
Ідуть вони, йдуть, коли чують: позаду півень гукає.
– Ку-ку-рі-ку! Куди це ви зібралися?
– Кращої долі шукати, – відповів кінь, – бо хазяїн зовсім знахабнів: ні на хвилинку не дає перепочити.
– Візьміть і мене з собою, – попросив голосистий, – бо й моя господиня часто ображає. То дуже рано проспіваю, то занадто пізно… Щодня чимось незадоволена…
– Розуміємо, – захитали головами кінь і віл, – що ж, ходімо разом.
Щойно мандрівники вийшли за село, коли назустріч кіт чимчикує.
– А куди це ви прямуєте?
– Кращої долі шукати, набридло жити в господарів, – відповів похмурий віл.
– І я хочу з вами! – промуркотів кіт.
– Невже набридло спати на печі й ласувати сметаною? – підморгнув півень.
– Спробував би постійно мишей ловити та лише крихтами зі столу харчуватися, ось тоді б і насміхався, – насупився смугастик.
– Не сваріться, друзі, – зауважив кінь, – ходімо разом – веселіше буде.
І вирушили сміливці вчотирьох. Коли проходили повз річку, на берег виповз рак і загукав до подорожніх:
– Чи далеко мандруєте, непосиди?
– Вирішили жити на волі, – відповів пухнастик.
– Візьміть і мене з собою, – попросив неборак. – Хоч і не маю хазяїв, але дуже хочу світ побачити. Обіцяю, не відставатиму ні на крок.
– Гаразд, – погодилися подорожні, – ходімо.
Увечері мандрівники дісталися лісу. Знайшли на галявинці дерев’яну хатинку й вирішили в ній оселитися. Не знали друзі, що жив тамзлий лісовик.
Повечерявши, стомлені мандрівники почали готуватися до ночівлі. Кінь з волом лягли посеред кімнати, кіт поліз на піч, півень вискочив на горище, а рак заховався в чайнику з водою. Щойно друзі задрімали, як додому повернувся сердитий господар.
Зазирнув до чайника й мало не зомлів від жаху: на нього дивилося клішняве страховисько. Лісовик зі страху подався на піч, але там на нього блимнули два вогняні ока.
Дідуган вирішив сховатися на горищі, коли почув звідти страшне: «Ку-ку-рі-ку!».
Ледь переводячи подих, лиходій побіг із будиночка світ за очі й більше не повертався. А сміливці в тій хатинці й донині живуть, не знаючи ні біди ні горя.