Ворона та рак (українська народна казка)


Ворона та рак (українська народна казка) Якось-то виліз на землю рак із своєї печери, а ворона поблизу стрибала, побачила та й ухопила його.

Вхопила, держить у дзьобові міцно та й думає, як би то за нього краще взятися, щоб із’їсти.

Бачить рак, що непереливки, та й пустився на хитрощі. Каже вороні:

– Ой, вороно, вороно! Знав я твого батька – що ж то за хороший птах був! Розумний який, Боже!

– Угу, – каже ворона, а сама так цупко держить рака, не розтуляє дзьоба ні трішки.

– Ой, вороно, вороно! – промовляє знову рак. – Знав я й твою матір, і що ж то за моторна та мила птаха була – куди іншим воронам до неї!

– Угу! – знову обережно проказує ворона.

– Ой, вороно, вороно! – таки одно править рак, – знав я й братів твоїх та сестер; що ж то за гарні та вдатні були! Сказано – хорошого роду!

– Угу! – все однаково відмовляє ворона.

– Але ж, – каже рак, – ти всіх їх переважила: такої прехорошої, такої розумної, такої премилої птахи і в світі нема! Правда ж?

Від тих слів ворона так стішилася, що забула за все та й гукнула:

– Еге!

Мовивши теє, ворона і розщепила рота; рак тоді – плюсь у воду! Тільки його й бачила ворона!

Отак-то піддурив рак ворону, а чим: облесливим словом! Велику силу має воно…


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)