На лісовій галявині стояла хатинка. Звичайна хатинка – чотири стіни, солом'яний дах.
У тій хатинці жили собі кошеня, мишка і цуценя.
Якось вранці прокинулася мишка, подивилася на свою постіль і заплакала.
– Ой, яка ж подушка тверда, наче камінь. А матрац зовсім розірвався.
Кошеня теж було в поганому настрої.
– У нашій молочній крамниці молоко несмачне, – сердито сказало воно і відсунуло миску.
А цуценя сиділо, як звичайно, біля віконця і бурчало:
– Кожен день одне й те ж. Навіть подивитися немає на що: дві берези та повалений дуб – от і весь краєвид...
– А давайте підемо по світу новий будиночок собі шукати, – запропонувала мишка.
І всі погодилися.
На другий день друзі вирушили в дорогу. Йдуть вони лісом: попереду цуценя, дорогу прокладає, за ним кошеня біжить, за кошеням мишка дріботить.
Довго йшли звірята, пробиралися через густі ліси, переходили через високі гори.
Натрапили вони на лисячу нору.
Тільки-но хотіли вони до тієї нори увійти, аж бачать, вхід землею та камінням завалило. Нічого не поробиш, довелося шукати інше житло.
Йдуть друзі, бредуть, продираються крізь хащі, об коріння спотикаються, тільки сухі гілки під ногами хрустять.
Побачили вони ведмежий барліг.
"Отут і зупинимося, – вирішили звірята".
Усе добре, та тільки молочної крамниці поблизу не знайшлося. Важко кошеняті без молока прожити. Довелося друзям піти з того місця.
Одного разу вони помітили біляче дупло. Подивилися на сосну – високо білячий будиночок.
– Ні, нам туди ніяк не потрапити, – сказало цуценя.
І звірята пішли далі. А тут погода погіршала: подув вітер холодний, і дощ пішов, як з відра. Холодно, сиро у лісі стало, і нема куди сховатися.
Раптом попереду розвиднілося, і опинилися друзі на узліссі. Дивляться і очам своїм не вірять: стоїть хатинка – чотири стіни, солом'яний дах.
Зраділи мишка, кошеня та цуценя, кинулися до хатинки, а вона порожня. Давно, мабуть, тут ніхто не живе.
Побігла мишка у куток, де ліжечко стояло.
– Ой, яка м'яка подушка, наче пух, – зраділа мишка. – А матрац який! Тільки в одному місці розірвався. Та нічого, зараз я його зашию, і солома не буде на підлогу сипатися.
Кошеня теж було задоволено: зовсім поруч з хатинкою знайшлася молочна крамниця. Воно принесло повний глечик молока.
– Дуже смачне молоко! Скільки живу, ніколи такого не куштував!
А песик відчинив віконце і весело дзявкнув:
– Подивіться, друзі, який чудовий краєвид: і берези, і повалений дуб, а далі ліс дрімучий!
Давайте тут жити, – запищала мишка.
– Я згоден, – нявкнуло кошеня.
– А я певен, – сказало цуценя, – що іншої такої хатинки немає у цілому світі!
Так і залишилися у своїй рідній хатинці мишка, кошеня і цуценя. Прибрали, полагодили...та й досі живуть і не сумують, молоко п'ють та на нас в гості чекають.
