Як жив собі чоловік і жінка. У їх були, цап і баран, і кабан, і півень, і селезень, і гусак – усього потроху. Потім, значить, той чоловік і жінка померли, осталась сама скотина. Поки жили-жили, поки й хату розвалили,– ту, що дід покинув. Розвалили, розтягли і пішли, хто куди влучив. Це діло ішло до літа. А як стало вже холодно, от тоді вже цап пішов до кабана.
– Кабан, брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.
А кабан каже.
– Я в листя вриюсь, то мені й тепло буде! Не треба хати.
Тоді він пішов до барана.
– Баран, брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.
А баран каже.
– Я одну шкуру простелю, другою вкриюсь, та й тепло буде! Не треба хати.
Тоді він пішов до гусака.
– Гусак, брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.
А гусак каже.
– Мені не треба. Я одно крило простелю, одним укриюся та й перезимую. Не треба.
Потім пішов до півня, а він каже.
– Я з тії деревини та на ту літатиму та й нагріюсь, не треба мені хати.
Пішов до селезня.
– Селезню брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.
А селезень каже.
– Я з тії криниці та в другу поплаваю-поплаваю, та й тепло буде.
Ну, тоді цап походив по всіх – ніхто не хоче, давай сам хату строїть. Построїв хату, поставив піч і живе. Почав жить у хаті. Стало холодно, зима кужелить таке! Він сидить же в хаті, а ті гибнуть надворі. От найперідь приходе кабан.
– Ой,– каже,– цапе-брате, пусти в хату, пропаду!
А цап каже.
– Не хотів хати строїть, то пропадай там! Не пущу.
А кабан каже так.
– Все рівно, як ти мене не пустиш, то все рівно буду рить, розтягать усячину, то й ти пропадеш, і я пропаду.
Пішов він одчинив.
– Іди лягай під припічком.
Вже кабан уклався й лежить під припічком. А сам на печі. Коли приходе баран.
– Цапе-брате, пусти в хату, пропаду!
А цап відповіда.
– Не хотів хати строїть, пропадай там!
А баран каже, що «як ти мене не пустиш, то я як розженусь та як грюкну в двері, так і виб'ю! І ти пропадеш, і я пропаду». Треба впускати. Упустив, каже:
– Лягай під лавою.
Ось іде гусак.
– Цапе-брате, пусти в хату! Пропаду!
А цап каже.
– Я ж тобі казав, а ти не схотів хати строїть! Пропадай! Мені нема діла, що ти пропадеш.
А гусак цей каже.
– Ну то добре! Не впускаєш?! А я по соломині розтягну всю покрівлю, і ти змерзнеш, і я.
Одчинив і тому.
– Іди сідай на полу.
Коли ось іде селезень.
– Так-так! Так-так! Цапе-брате, пусти в хату. Пропаду!
– Пропадай! Не хотів хати строїть.
– Ну, я буду все твоє добро нівечить, І ти пропадеш, і я пропаду.
Усі його лякають. Волів і його пустить.
– Ти сідай на лаві.
Потім іде півень.
– Куд-ку-да! Куд-ку-да! Цапе-брате, пусти в хату! Пропаду!
– Е, ні, півнику! Пропадай! Не хотів хати строїть. Політай з дерева на дерево та й нагрієшся.
А півень каже.
– Я як розженусь літать, так усі вікна поб'ю, і ти пропадеш, і я пропаду.
Ну, впустив і того.
– Сідай аж на жердці.
Значить, зібрались усі і живуть. Топлять і все роблять гуртом. А вовки почули, що там багато пожитку. Один і каже.
– Я, братця, знаю м'яса!
– Ну, як знаєш – ходім!
Пішло туди штук зо три, а може й з чотири. Прийшли, прогребли дірку під хатою, і вліз туди один. Так вони як захватили того вовка! Кабан попав за вуха, баран як розженеться та б'є з розгону, гусак крилами лупить. Ті втрьох б'ють, а селезень сидить та.
– Так-так! Так-так!
А півень сидить на жердці та.
– Куд-ку-да! Куд-ку-да! Бийте, бийте та й подайте сюди!
Ті вовки, що були коло хати, то ноги на плечі та й повтікали, а того тобто вбили. А самі живуть, хліб жують, постолом гроші возять, і оце й казка уся.