Бо то була собі стара лисиця і не могла нічого де злапати. І лягла собі на болоті і лежить. Але прилетіла ворона, сіла на голові і дзьобає її очі. І тая лисиця перекинулася і злапала ворону. І ворона проситься в неї:
– Ти стара, і я стара – не псуй собі зубів, а пусти мене.
І каже до лисиці:
– Лети зі мною до мене до двора, там в дворі роблять масло, і ти будеш масло їсти, то не будуть тебе зуби боліти.
І прилетіла ворона з лисицею під браму і каже лисиці:
– А ликай масло!
Але вилетів пес і біжить за лисицею. І вона прибігла до своєї ями і влізла і питає своїх ніжок:
– А що ви, ніжки, гадали, коли до ями втікали?
– Ми гадали, щоб втікли і щоби нас масло не помастило.
І тая каже:
– Ну, то куплю вам черевички за те! А ви що, вушка, гадали, коли до ями втікали?
– Ми слухали, чи далеко масло за нами поспішає.
– Ну, то куплю золоті сережечки вам! А ти, що, хвосте, гадав, коли до ямки втікав?
– А я то за пень, то за колоду, аби масло лисицю помастило.
А вона тогди з ями:
– На, масло, хвіст, коли він такий!
Пес злапав за хвіст і лисицю з’їв.