Песинський, Жабинський, Сухинський і золотокучеряві сини цариці (українська народна казка)

***

Песинський, Жабинський, Сухинський і золотокучеряві сини цариці (українська народна казка) Був собі чоловік та жінка, і мали собі три дочки. І такі були вони погані, що гидко й скіпками їх узяти, а найменша – то така гидка, така гидка – шкварклива, низенька, бровата, губата, вирячкувата...

Пішли вони всі три сорочки прати на річку. Коли на тій річці плавав царевич. Одна каже:

– Це бог плавав.

– Де там тобі бог? То цар плавав,– каже друга.

– Ох, ні, сестрички. Це плаває царевич,– каже третя.

Старша каже:

– Коли б мене той бог узяв, то, скільки у нього є людей, я всіх би вигодувала одним окрайчиком хліба.

– Коли б мене,– каже друга,– цей цар узяв, то я б усе військо його одягла одним аршином.

– Коли б мене,– каже третя,– той царевич узяв, то я б йому дванадцять синів привела з золотими кучерями.

Почув це царевич, під'їхав та й каже:

– Здорові були, дівчата! Боже поможи!

– Здорові, спасибі!

– А де ви тут, дівчата, живете, що сюди, на цю річку, прийшли сорочки прати?

– А там,– кажуть,– ми живемо, де зима з літом стрічається.

Він собі думав, думав та й питає:

– Як же,– каже,– це так?

– Та так: зима ковзається, а літо качається.

Приїхав він додому, сів і думає:

– Де ж це зима з літом зустрічається? Поїду пошукаю!

Осідлав коня поїхав.

їде та й їде, коли дивиться – аж під хатою стоїть віз і сани стоять. «Оце ж то, бачиться, та зима з літом! – думає він собі.– Ану я зайду в хату та подивлюсь, та ще розпитаю людей».

Зайшов він в ту хату, аж сидять двоє дівчат. Він пдздоровкався, а дівчата побачили, пізнали його та й кажуть одна до другої:

– Оце,– каже,– сестричко, певно, прийшов сватати. Це він почув, як ми балакали тоді, як сорочки прали. Котру ж це він буде сватати?

А та сидить на печі та й не чує і не бачить.

– А що, дядьку,– питає царевич чоловіка,– де твої дочки? Я приїхав до тебе сватати.

– Де ж таки! Щоб цар та прийшов до мужика дочки сватати? Це ви,– каже,– з мене смієтесь.

– Ні, покажи, покажи!

291

– Ось,– каже,– дві та ще одна на печі. Устань лише, Маргарите!

Вона встала з печі.

– Оце,– каже царевич,– моя буде! Будеш тепер моїм тестем.

Узяв її з собою, привів додому, зараз повінчався. Прожили вони удвох днів з п'ятнадцять. Треба йому їхати на службу, об'їжджати царство своє. От він, від'їжджаючи, і каже своїй бабі (там у нього така баба служила):

– Гляди ж,– каже,– щоб ти мені догледіла жінки моєї.

Наказав бабі й поїхав. За якийсь час з'явилась у цариці дитина. Та баба зав'язала цариці очі, відібрала золотокучерявого сина, вкинула його в криничку, а їй підкинула собачку.

Іде царевич, а та баба його й стрічає:

– Казала ваша жінка: «Приведу золотокучерявих синів»,– а вона песинського привела.

– Нехай,– каже,– буде!

Пожив він дома ще п'ятнадцять днів. Від'їжджає царевич знов на службу і знов загадує бабі:

– Гляди ж,– каже,– тепереньки, що вона приведе!

Поїхав царевич на службу. У цариці знов з'явилася дитина. Баба їй очі зав'язала, сина золотокучерявого кинула в криницю, а жабу підкинула.

Їде царевич додому, а вона й стрічає:

– Казала ваша жінка: «Буду синів-золотокучерявців водити»,– а тепер привела жабинського.

– Нехай,– каже,– і це буде.

Пожив він трохи ще з нею. їде той царевич знов своє царство оглядати й наказує бабі:

– Гляди ж, бабо, до третього разу що буде!

Прийшов час, привела цариця сина-золотокучерявого, а баба кинула його в криницю, а їй підкинула дитину суху-суху та погану.

Приїздить царевич, а баба його стрічав:

– Казала ваша жінка: «Буду синів-золотокучерявців водити»,– аж вона привела одного песинського, другого жабинського, а третього сухинського.

Прийшов той царевич, подивився на ту дитину,– аж воно сухе-сухе та погане таке,– лишечко...

Збирав царевич усіх своїх начальників і радяться вони, що їй зробити за таких кучерявих синів. Один каже: «Зарубаймо»; другий каже: «Повісьмо»; третій каже: «Розстріляймо», а четвертий каже: «Ні, заб'ємо її у смоляну бочку та й пустимо на воду».

От вони взяли зробили смоляну бочку, положили її туди з синами, забили й пустили на море. Плавала вона по морю скільки там днів, виголоднівся песинський і заворушився – обперся в дно ногами – воно й вискочило. Повилазили всі на берег – ну, що робити? Давай собі будувати горниці, і через море песинський, жабинський і сухинський зробили міст скляний аж в інше царство.

їдуть чумаки. Та вдова і просить їх до себе.

– Заїдьте, братці, до мене наїстись і напитися і на мов диво подивитися.

Заїхали ті чумаки. Вона їх нагодувала, напоїла й каже:

– їдьте цим мостом, куди вам треба; вам ніякої пригоди не буде.

Поїхали вони через той міст, а песинський і біжить за ними віддалік! Стрічав їх цар і питається:

– Ви, братця, далеко їжджали; яке диво видали, скажіть і мені.

– Е,– кажуть,– ми бачили диво! Наверх Лебедина та поставила горниці вдова; а в тієї вдови та е три сини: один песинський, другий жабинський, третій сухинський. Оце вони,– каже,– зробили міст аж сюди.

– Певно, моя жінка,– каже царевич.

Виходить його баба-послужанка та й каже:

– Царевичу! Десь та не десь та така яблунька е – срібне яблучко, золоте яблучко. Як удариться яблучко об яблучко, то так, як в органи грають.

Той собачка як побіжить, вислухавши це, викопав ту яблуньку, приніс додому й посадив коло вікна. Приїхав царевич туди – аж нема яблуньки: збрехала баба.

їдуть знов чумаки. Та вдова й просить їх до себе.

– Зайдіть,–каже,– чумаченьки, до мене наїстись і напитися і на моє диво подивитися, а хто питатиме, то й людям розкажете.

Наїлись вони, напились і поїхали через той міст, а собачка за ними побіг. Переїхали вони міст. Стрічає їх царевич.

– Ви, братця, далеко їжджали, яке диво видали, скажіть і мені.

– Е,– кажуть,– ми бачили диво! Наверх Лебедина поставила горниці вдова; а в тієї вдови та три сини: один песинський, другий жабинський, а третій сухинський. Золота яблунька біля віконця росте – золоте яблучко, срібне яблучко; як удариться яблучко об яблучко, то так, як в органи грають.

Вийшла баба-послужниця та й каже:

– Царевичу! Десь та не десь та такий кабан є – іклами оре, ушима сіє, хвостом волочить, за ним дощ мочить, позад його жнеться і в копи кладеться, і готове в клуню везуть.

Собачка почув, побіг по свого брата сухинського, узяв брата, пішли піймали кабана, привели додому. Покіль царевич поїхав, то вони вже й прикували його. Поїхав царевич – нема кабана: збрехала баба.

їдуть ізнов чумаки. Та вдова знов їх просить:

– Заїдьте наїстись, напитися та й на моє диво подивитися. Хто спитає, то й людям похвалиться.

Вони заїхали, наїлись, напились, проводжає вона й каже:

– їдьте цим мостом; вам ніякої пригоди не буде, і ви доїдете, куди вам треба.

їдуть вони, а собачка за ними біжить.

Стрічає їх цар:

– А що,– каже,– братця, ви далеко їжджали, яке диво видали, скажіть і мені.

– Е,– кажуть,– ми бачили диво! Ще такого дива ніхто не бачив. Наверх Лебедина та побудувала горниці вдова, а в тієї вдови та три сини: один песинський, другий жабинський, а третій сухинський. Золота яблунька біля віконечка росте – срібне яблучко, золоте яблучко, як удариться яблучко об яблучко, то так, як в органи грають. Такий кабан стоїть, що іклами оре, ушима сіє, хвостом волочить, за ним дощ мочить, а позаду жнеться і в копи кладеться, і готове в клуню возять. Там,– кажуть,– так багато скирт стоїть! Скільки ми по світу їздили, та ще не бачили так багато хліба, як там.

Виходить із хати баба-служанка й каже:

– Царевичу! Десь та не десь та така криничка є, а в тій криниці та три сини золотокучеряві. Якби ви, царевичу, поїхали та собі їх дістали.

Той собачка почув та побіг додому, забрав своїх братів та й побіг до криниці. Прибігли вони до криниці, сів жабинський під лядою, а песинський і сухинський зробили яблучко з льоду – та й качаються. От із криниці й вискакують три хлопчики тілом біленькі, личеньком рум'яненькі й золоті кучерки в'ються; а жабинський – ліг та й зачепив лядою – ті золотокучерики й остались. Забрали вони тих золотокучериків за руки й повели їх до матері. Привели додому – мати зраділа, як побачила й пізнала їх. Поїхав царевич – уже не застав: обдурила проклята баба.

їдуть знов чумаки. Та вдова й каже їм:

– Заїдьте до мене, чумаченьки, наїстись і напитися і на мов диво подивитися. Хто спитав, то й людям розкажете.

Наїлись вони, напились і поїхали через той міст. Аж стрічає їх царевич і питає:

– Ви, братця, далеко їжджали, яке диво видали, скажіть і мені.

– Е,– кажуть,– ми бачили диво так диво! Скільки не їздили, скільки не ходили, а ще такого дива ніде не бачили. Наверх Лебедина поставила горниці вдова; а в тієї вдови є три сини: один песинський, другий жабинський, третій сухинський, і коло хати стоїть яблунька – срібне яблучко, золоте яблучко, як ударить яблучко об яблучко, то так, як в органи грають. Стоїть кабан на ланцюзі, іклами оре, вухами сіє, хвостом волочить, за ним дощ мочить, а позаду жнеться і в копи кладеться, готове в клуню возять. Привели від кринички трьох золотокучерявих синів, тілом біленьких, личком рум'яненьких...

– Ах,– каже царевич,– це ж моя жінка.

Виходить баба, а він і каже:

– Почім би ти, бабо, знала, якби ти їх не ховала в криницю? Песинських, жабинських, сухинських моїй жінці попідкидала.

Бачить баба вже тоді, що не обдурить царевича, та й каже:

– Правда, царевичу!

Загадав той царевич, щоб ту бабу прив'язали до коня та й пустили в поле, а сам поїхав через той міст до своєї жінки та там і живе.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)