Якось один чоловік віддав свого сина до школи. Коли хлопець приїхав па літо додому, батько розпитав, як у нього йде наука, і мовив:
– Хотілося б мені побачити, чого ти вже навчився. Ходімо до кума, він дуже вчений чоловік, і ти з ним побалакаєш!
Після полудня пішли вони до кума, посиділи, попоїли, а тоді батько попрохав кума трохи вивірити хлопця. Кум і спитав:
– А скажи-но мені, як зветься тон звір, що ловить мишей?
– Такий звір зветься котом,– відповів хлопець.
– Овва! Він зветься спритністю! – вигукнув кум.
Батько покрутив головою, а кум запитав:
– А як зветься те, на чому ми варимо їжу?
– Вогонь! – відповів школяр.
– Еге! – знову заперечив кум.– Ця штука зветься пекучістю!
Батько почав хмурніти, а кум випробовував хлопця далі:
– А як зветься ота хата, куди ми звозимо снопи з поля?
Хлопець здивувався, що хрещений питає його про таке, і відповів:
– Та стодолою ж!
– Ба ні! Вона зветься достатком! – засміявся кум.
Батько сидів мов на голках, та кум вів своєї:
– А як зветься те, що носить на собі кораблі?
– Вода,– відповів хлопець.
– Гай-гай! – вигукнув кум і зацідив кулаком по столу.– Та штука зветься могутністю!
Тут батько вже не втримався, узяв ціпка і добряче відлупцював школяра. Хлопець гірко плакав.
Під кінець літа пішов хлопець разом із батьком до кума попрощатися. Зайшли вони у двір і побачили, що наймичка вибирає з кабиці попіл, а під ноги їй увесь час лізе кішка. Наймичка розгнівалась і сипонула на кицьку попелом із лопатки. У попелі лишилися розпечені вуглинки, вони застрягли в кішки на спині, і шерсть у неї затліла. Кішка наче шалена шугонула до стодоли, полізла в солому, і солома зайнялася.
Батько побіг у хату, хлопець метнувся за ним і закричав:
– Ой-йой-йой! Спритність із пекучістю скочила у достаток, біжіть мерщій з могутністю!
– Тю, синку, я тебе не розумію. Що сталося? – здивувався кум.
– Спритність із пекучістю скочила у достаток, біжіть мерщій з могутністю! – знов закричав хлопець.
– Та я ж тобі кажу, що не розумію! – вигукнув кум.– Кажи, що сталося?
Тоді хлопець сказав:
– У кішки загорілася шерсть, вона скочила в стодолу, несіть швидше воду!
Кум із батьком вибігли надвір, та стодола вже зайнялася. Кум побивався, рвав на собі чуба і голосив:
– І що це мені до макітри влізло, і чого це я вчив тебе говорити не по-людськи… Оце мені кара!
– Авжеж,– мовив батько і відтоді не водив сина до кума на іспити.
* Кабиця – відкрита літня піч у дворі.