Весна незабаром
Цілу зиму Їжачок дивився один довгий-довгий сон: ніби ліс замело снігом, завивають хуртовини і над його ніркою виріс величезний замет. А старі сосни в цьому сні жалібно скрипіли від морозу.
Потім Їжачок повернувся на другий бік, і йому відразу наснилося, як бризнуло яскраве сонце і згодом з'явилася перша проталина.
Лісова проталина швидко зазеленіла, і на ній розквітнув боязкий блакитно-білий пролісок...
Їжачок розплющив очі, обережно визирнув і побачив неподалік крихітну проталину з маленькою квіткою.
«Добрі сни завжди збуваються!» – сказав собі Їжачок.
Їжачками запахло!
Їжачок прокинувся від сильного запаху березових бруньок. Він вибрався з нірки, принюхався... Його чуйний ніс розрізнив ледь вловимий трав'яний аромат.
А на галявині весело стрибав Заєць.
– Ти чого це радієш? – запитав Зайця Їжачок.
– От вже і першими їжачками в лісі запахло, – радісно відповів Заєць. – Весна прийшла!
Весна прийшла
Біля старого пня крізь мох проклюнувся зелений паросток, тоненька билинка.
– Рости велика-превелика! – сказав Їжачок.
А коли він наступного дня знову пробігав повз старого пня, билинка була вже вище за Їжачка.
– Якщо справа так піде, ти виростеш до самого неба! – здогадався Їжачок.
Їжачок задер голову, подивився на билинку знизу вгору. Та раптом зрозумів, що небо починається зовсім поруч, якраз над верхівками найвищих билинок.
Літо
На листі подорожника Їжачок побачив крихітну, з голови до ніг вкриту колючками комашку.
– Привіт! – ввічливо привітався першим Їжачок. – Напевно, серед комашок і жуків ти – ніби маленький їжачок?
– Авжеж! – погодилася Комашка. – А ти, мабуть, серед своїх – велика колюча комашка, так?
Їжачки у дзеркалах
З самого ранку Їжачок вирушив подорожувати світом. Вже через п'ятнадцять кроків він побачив зарості костяники.
На широкому зеленому листку лежали чотири великі прозорі краплі роси.
Їжачок підійшов до листочка і віддзеркалився у кожній з чотирьох крапель. Стало схоже, ніби на різьбленому листку зібралася щаслива їжача родина.
– Вітаю вас, маленькі мокрі їжачки! – радісно вигукнув мандрівник. – Оце початок! Скільки ж незвичайного і дивовижного у мене попереду!
Зелений їжак
Знайома Сорока розповіла Їжачку, що з великої висоти наша земля схожа на величезного згорнутого клубком їжака.
– Дерева стирчать, мов голки! – тріщала Сорока. – Мов голки, мов голки! Тільки все зелене...
– Зелений їжак... – усміхнувся Їжачок. – Зелені їжаки – вони найдобріші...
Дощ
З-під похмурої хмари визирнуло сонце. Наступної миті різнобарвна блискуча веселка висвітлила півнеба.
– Ах! – вигукнув зачарований Їжачок.
Під великою сосною, ховаючись від дощу, стояв Ведмідь.
– Веселкою найкраще милуватися з малиннику, – поважно проказав Ведмідь. – Ти їси собі малину, прямо жменями – та одночасно на веселку дивишся! Або ще гарна веселка з медом...
– Придивись! – показав лапкою Їжачок. – Хіба ти не бачиш, що веселка найбільш схожа на ведмедя?! На величезного прозорого і різнобарвного ведмедя, що вигнув спину вище за хмари?!
– Авжеж! – почухав потилицю клишоногий. – І зовсім добре дивитися на веселку, коли поруч із тобою маленький розумний Їжачок!
Пройшов теплий літній дощ, і в низинці посеред галявини утворилася велика калюжа.
– Охо-хо, – журився Заєць. – Тепер мені доведеться оббігати це місце. Тільки б лапи не замочити!
– Нічого! – відповів Зайцю Їжачок. – Зате вночі в калюжі буде видно зірки, а вдень хмари!
Прикмета
На великий гриб видерлася Жаба. Умостилася на широкій червоній шапочці і ну кричати що було сили:
– Це мій гриб! Нікому не віддам! Нікуди звідси не піду!
– А так навіть зручно, – зауважив на це Їжачок. – Тепер у нашому лісі ніхто не заблукає! Чудова прикмета: величезний гриб, на якому сидить Жаба!
Жаба почула, образилася і пострибала геть.
– Теж непогано, – сказав Їжачок. – Чудова прикмета: здоровенний гриб з червоною шапочкою, на якому, як всі пам'ятають, колись сиділа Жаба!
Готуємося до зими
Їжачок і Білочка готувалися до приходу зими. Вони збирали яблука, гриби і горіхи.
– Подивись, який чудовий березовий листок! – сказав раптом Білочці Їжачок.
– Хіба листя заготовляють про запас? – здивувалася Білочка.
– Це те, що буде снитися мені всю зиму, – сумно відповів Їжачок.
Осінь
Повз Їжачка у повітрі плавно пропливла срібляста нитка павутиння. Їжачок бува вхопив павутинку за кінчик, але та затріпотіла і вирвалася на волю.
Різкий порив вітру підхопив павутинку і став піднімати все вище і вище. Згодом павутинка злетіла над верхівками сосен і розчинилася в небі.
Синє небо одразу ж зробилося холодним і прозорим.
– Хіба ж спіймаєш її, осінь, – зітхнув Їжачок. – Та хоч і спіймаєш – та не втримаєш...
Зима
Випав перший пухнастий сніг. Зовсім неподалік від своєї нори Їжачок знайшов на снігу великі ведмежі сліди.
– Ну от, здається, всі справи перероблено, – сказав собі Їжачок і акуратно зробив поруч з ведмежим відбиток своєї маленької пазуристої лапки. – Нехай усі знають, що ми з Ведмедем спати пішли, до весни!
