Давно це було, так давно, що навіть найстаріші дуби в лісі були тоді ще маленькими жолудями. У країні, де ріки текли молоком, а береги були кисільними, люди жили за дивним законом. Вони вірили, що світ розділений навпіл, наче розрубане яблуко.
Був у них День – добрий, ясний, благословенний. І була Ніч – зла, темна, лячна. Коли сонце котилося за обрій, люди, зачиняючи віконниці та засуваючи важкі замки, ховалися у свої хатини. Вони боялися темряви, вважаючи її джерелом усього лихого. "Світло – це добро, а темрява – зло", – повчали матері своїх діток, вкладаючи їх спати ще до першої зірки.
Але жив у тому селі хлопчик на ім'я Зорян. Був він допитливий, мав очі кольору вечірнього неба і серце, відкрите до всього живого.
Зорян часто сидів на пагорбі, спостерігаючи, як сонце сідає за гори. Дивлячись на багряний захід, він не відчував страху. Навпаки, милуючись першими сутінками, хлопчик помічав, як гарно змінюється світ: квіти пахнуть солодше, цвіркуни починають свої співи, а на небі спалахують діамантові зорі.
"Чому всі кажуть, що темрява – це зло? – думав Зорян, гойдаючи ногою. – Хіба зорі можуть світити вдень? Хіба без ночі ми б знали, як радісно зустрічати світанок?"
Одного разу, підслухавши розмову старійшин, Зорян дізнався про легенду. Казали, що високо в горах, де хмари цілують вершини, живе прадавній Дракон на ім'я Орій. Він, охороняючи спокій Всесвіту, написав Магічну Книгу, в якій захована найбільша таємниця світу. Але люди, злякавшись його могутності, забули туди дорогу.
Зібравшись із духом, Зорян вирішив знайти Дракона.
Подорож була довгою. Долаючи густі хащі та переходячи бурхливі ріки, хлопчик ішов усе вище і вище. І ось, коли ніч огорнула гори своїм оксамитовим крилом, він побачив печеру, з якої лилося м’яке, сріблясте сяйво.
У центрі печери, згорнувшись калачиком, наче велетенський кіт, спав Дракон. Його луска мерехтіла то золотом, то чорнотою, переливаючись усіма відтінками буття.
– Хто ти, маленька людино? – пролунав голос, схожий на гуркіт далекого грому. Дракон розплющив очі, в яких плескалася вічність.
– Я – Зорян, – відповів хлопчик, вклонившись. – Я прийшов запитати, чому світ розділений на добро і зло? Чому люди бояться темряви, якщо вона така красива?
Орій усміхнувся, випустивши з ніздрів хмарку різнобарвного диму. – Люди звикли ділити все навпіл, бо так їм простіше, – мовив Дракон, підводячись. – Але ти маєш рацію, малий. Ходімо, я покажу тобі те, що заховано від очей.
Дракон підвів Зоряна до постаменту, де лежала велика, старовинна книга. Її сторінки були зроблені не з паперу, а з самого світла і тіні, переплетених між собою.
– Це Книга Єдності, – прошепотів Дракон. – Розгорни її.
Тремтячими руками, затамувавши подих, Зорян торкнувся обкладинки. Книга розкрилася, і магічні літери затанцювали перед його очима. Він почав читати, і кожне слово спалахувало в його серці істиною.
Там було написано: "Немає світла без тіні, як немає вдиху без видиху. Зло – це лише відсутність розуміння, а добро – це не тільки світло, але й мудрість прийняти темряву. У великому Всесвіті немає ворожнечі, є лише танець. Сонце поступається місцем Місяцю не через війну, а через любов до гармонії".
Зорян читав і бачив дивні картини: як дощ, що здавався похмурим, напуває землю, аби виросли квіти; як темна ніч дарує втомленим людям відпочинок і солодкі сни. Він зрозумів, що добро і зло – це лише ярлики, які люди наклеїли на речі, котрих не розуміли. Насправді ж усе в світі єдине, сплетене в одне нескінченне мереживо Життя.
– Ти зрозумів? – лагідно запитав Орій.
– Так, – відповів Зорян, закриваючи книгу. – Темрява потрібна, щоб Світло могло сяяти. Вони – як дві руки одного тіла.
Дракон кивнув: – Пам'ятай про це. Не бійся ні того, що називають злом, ні того, що називають добром. Дивись у суть.
Повернувшись додому, Зорян вже не був таким, як раніше. Він не став кричати на майданах чи сперечатися зі старійшинами. Він просто жив інакше. Коли приходила ніч, він запалював ліхтар і виходив на ганок, вітаючи темряву як доброго друга.
Згодом, дивлячись на нього, й інші діти перестали боятися. А за дітьми й дорослі почали помічати красу зоряного неба. Вони зрозуміли, що світ не чорно-білий, а кольоровий, і що в кожній тіні живе світло, а в кожному світлі дрімає тінь.
І хоча Дракон Орій і далі ховався у своїх горах, його мудрість жила в серцях людей, нагадуючи, що Всесвіт – це не боротьба, а велика, прекрасна Єдність.