Чоловік мав файну жінку. Вона дуже сподобалася попові, дякові та паламареві. А вони жили недалеко й часто до неї заповзялися заходити. Одного разу жінка поскаржилася своєму чоловікові:
– Роби щось, чоловіче, бо піп, дяк і паламар не дають мені на вулицю вийти. Усі троє хочуть ходити до мене.
Чоловік був хитрий. Сказав жінці, як мають провчити попа, дяка і паламаря, аби не заповзяли до чужих молодиць. Якось пішов до попа та й каже:
– Позичте, панотче, горнець вівса коням, бо я хочу їхати на ярмарок і буду там три дні.
– Прошу, прошу, сусідоньку! – втішився піп і дав йому вівса.
Тільки гуцул виїхав з подвір’я, піп – до його жінки. Сів собі на лаву й залицяється. Раптом молодиця глипнула у вікно:
– Йой, панотчику, чогось за вами дяк іде. Лізьте на стрих і сядьте у скриню. Вона там скраю.
Піп поліз на стрих і – шусть до скрині.
А тим часом дяк переступив поріг, сів на лаву і теж залицяється.
Раптом молодиця глянула у вікно.
– Йой, дяче, дивіться, паламар за вами йде. Лізьте на стрих, сховайтеся у скриню. Вона там скраю.
Дяк схопився з лави, побіг по драбині й теж шугнув до скрині.
Увійшов паламар. Переступив поріг, витер чоло, кахикнув. Але знадвору почулося:
– Тпру-у-у!
Жінка ніби забідкалася:
– Йой, паламарю, чоловік вернувся! Хай вас не застає. Лізьте на стрих, сховайтеся у скрині.
Паламар так і зробив.
А чоловік увійшов і каже:
– Жінко, будемо робити поману за діда. Я, ади, купив доброго м’яса для нашого попа, трохи гіршого – для дяка і зовсім поганого – для паламаря.
Паламареві дуже не сподобалося те, що гуцул купив для нього найгіршого м’яса, і захотілося видіти, яке воно є. Підняв кришку і висунув голову. Але так нахилився, що скриня – беркиць і перевернулася. Упала в хоромах. Піп, дяк і паламар висипалися із неї на долівку.
Чоловік гукнув:
– Агій на вас! Я лише подумав про поману, а ви вже прибігли на сире м’ясо? Лиця не маєте!..
Піп, дяк і паламар схопилися на ноги – й за ними аж завіяло.