Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Скупий тесть і хитрий зять (чеська казка)

Казки про:
1546

Скупий тесть і хитрий зять (чеська казка)Якось подався один молодий підмайстер мандрувати. Довго блукав він білим світом, але ніде не знаходив собі роботи і все перебивався з хліба на воду. Часто лягав він спати голодний, та ніколи цим не журився. Був то веселий, вродливий хлопець ще й завзятий співака. Звався він Веселий Ян.

Одного разу прийшов він до якогось містечка і не зміг там заробити ані шматочка хліба. Згадав тоді Ян, що є в нього кілька загорнених у ганчірку мідяків для тітоньки Лихої Години, зайшов до корчми і замовив собі обід.

Добре він наївся і напився, та, коли хотів платити, побачив, що не має ані шеляга, бо ті мідяки, мабуть, витрусилися дорогою з кишені. Стало йому соромно, і не знав Ян, що вдіяти. Признався він корчмареві про свою біду. Корчмар був чоловік крутий, він розгнівався і закричав:

– Тепер кожен волоцюга так і гне, аби задурно наїстися і напитися у корчмі, а корчмар щоб йому й грошиків підсипав на дорогу! Ні, голубе! У мене закон такий: нема грошей – до корчми не лізь! Як не маєш чим платити, знімай одіж!

Ян просився, щоб лишили йому одежу, бо ж він замерзне, та корчмар не відступав, тож і довелося бідному хлопцеві стягти з себе куртку, штани й сорочку і напівголим вибігти з корчми. Уже сутеніло, на вулиці йому не стрілося жодної живої душі, побіг він на околицю і заліз у чийсь незамкнений сарай. Там Ян знайшов оберемок соломи, постелив її на землі і, підклавши під голову кулак, заснув. Незабаром він прокинувся від лютого холоду, схопився й почав поночі нишпорити в сараї. Нарешті знайшов у кутку стару рибальську сітку, накрився нею та й перебув ніч.

На світанку Ян так закляк, що не міг більше терпіти, та й страх як їсти схотілося. Загорнувся він у сітку, як тільки міг, вибіг із сараю і почав стрибати через рови, щоб зігрітися, а коли трохи розігнав кров – попрямував до найближчого села, щоб випросити собі шматок хліба. По дорозі зустрів він якогось купця, що їхав пишною каретою. Купець звелів зупинитися, покликав підмайстра і спитав у нього:

– Гей, чоловіче, у що це ти вбрався? Хіба тобі не холодно?

– Де там холодно! – засміявся Веселий Ян.– Ви й не повірите, як гріє ця сітка!

– Так віддай її мені, а собі бери мою шубу, бо я дуже мерзну,– запропонував пан купець.

– Е ні, нічого не вийде,– відказав підмайстер.– Я й за десяток шуб не віддам цієї сітки!

Купець витяг з кишені папір, щось написав, подав його підмайстрові і мовив:

– Йди прямо оцим шляхом, дістанешся аж до королівського міста. Там спитаєш будинок купця Якуба – кожна дитина тебе проведе. Віддай оцього листа моїй дружині, і вона заплатить тобі за сітку. А зараз давай її мені, а собі бери шубу! Мені холодно, а дорога в мене ще далека!

Купець узяв сітку і поїхав. Дорогою він трохи не задубів і страшенно лютував, що дав себе так одурити. А Ян узяв шубу, зрадів, що вона добре гріє, і весело почимчикував до міста.

Незабаром помітив він на узліссі якусь хатку, зазирнув у вікно і біля печі побачив сивого дідуся. Старий стругав із дерева якесь начиння, а коли уздрів Яна, запросив його до хати і пригостив юшкою. Почали вони балакати. Ян розповів, що з ним сталося, і показав папірець, який дістав від купця. Дідусь усміхнувся і сказав:

– Ляж, хлопче, і спочинь трохи. Я тебе збуджу, аби ти завидна дістався до міста!

Коли Ян міцно заснув, дідусь приписав щось у листі купцевою рукою і поклав папір па місце. Незабаром збудив він Яна, дав йому на дорогу хліба і сказав:

– Не забувай, хлопче, свого хрещеного!

Ян подякував і пішов собі далі. Дорогою він весь час думав про дідуся, і пригадувалось йому, ніби він іще дома чував, що хрещений давно помер. Та підмайстер недовго сушив собі тим голову і незабаром щасливо дістався до королівського міста.

Розпитався він, де живе купець Якуб, і почув від людей, що в того купця є дочка-красуня.

«Охо-хо, коли б мені з нею оженитися, то не блукав бп я більше ІІО світу!» – подумав собі підмайстер.

Тут спало йому на думку, що він роздягнений і не може в такому вигляді з’явитися в купецький дім. Тому продав він шубу, купив собі пристойний одяг і аж тоді завітав до Якубів. Купчиха зустріла його привітно,– адже він приніс листа від чоловіка,– та коли прочитала того листа, вельми здивувалася і не знала, що й казати. Почала вона розпитувати Яна, де і як познайомився він з її чоловіком, і проговорилася, що Якуб у листі велить, щоб дочка вийшла заміж за Яна і щоб весілля зіграли негайно. Привітала вона підмайстра як свого зятя і одразу ж почала з ним радитись, як влаштувати весілля.

– Треба слухатись Якуба,– казала вона.– Мій чоловік крутої вдачі, він розгнівається, якщо ми не зробимо так, як він наказав!

Дала вона Янові гаман з грошима і послала у місто скупитися до весілля.

Ян зайшов до найкращого кравця, купив собі дороге вбрання і, коли одягнувся в нього й глянув у дзеркало, здався собі справжнім джигуном. Як повернувся він з міста, купцева жінка привела свою дочку і сказала, що батько звелів їй вийти заміж за цього юнака. Дочка здивувалась, але Ян припав їй до серця, і вона зраділа, що судився їй молодий і гарний наречений. За два дні зіграли весілля, і Ян лишився жити з молодою дружиною в тестевому домі.

Жили вони з жінкою щасливо, та й стара купчиха полюбила зятя, бо вдався він працьовитим і моторним, щиро дбав про торгівлю і завжди був веселий та добрий. Через рік у купецької дочки народився гарний синок, але якраз того дня повернувся з мандрівки Якуб. Коли жінка розповіла йому про все, він страшенно розлютився і пригрозив, щоб зять не смів потикатись йому на очі. Жінка умовляла його, дочка благала лишити їй чоловіка, з яким вона зазнала щастя, голосила, щоб не відбирав у її дитини батька, та Якуб у своєму гніві не хотів нічого знати, а вигнав зятя з дому і на прощання гукнув:

– Забирайся у пекло до всіх чортів!!!

– Що ж, гаразд,– мовив Ян,– подивлюсь, як у чортів живеться, може, щось зароблю, і тоді ви самі попросите мене у зяті!

Пішов він по білому світу і скрізь говорив, що хоче потрапити в пекло. Якось прийшов Ян до міста, запнутого чорним сукном. Розпитав він одного королівського слугу і дізнався, що єдина королівська дочка захворіла і лікарі не дадуть їй ради.

– Треба буде в пеклі спитати, чим їй допомогти,– сказав Ян.

Не встиг він іще перейти місто, як наздогнав його інший слуга і передав від короля гаман з грошима, щоб, мовляв, легше було в дорозі.

Тепер Ян мав доволі грошей і мандрувалося йому куди краще, але він ніде не затримувався, бо попереду лежав довгий шлях. Прийшов він якось до іншого міста і почув від людей тільки плач і лемент.

– Чого це ви плачете? – запитав він в одного чоловіка.

– Як же не плакати, коли спіткало нас таке горе! – крізь сльози пояснив чоловік.– Росте в нашому місті яблуня, і родить вона чарівні яблука: хто одненьке з’їсть – той видужає від усіх чисто хвороб, хоч би й смерть у нього чигала па порозі. А тепер дерево всихає, не родить яблук, і ми боїмося, щоб воно зовсім не всохло.

– Треба буде порадитись у пеклі,– мовив Ян.– Але переді мною ще довгий шлях, а гаманець мій уже добре схуд!

Тоді люди наскидали йому стільки грошей, що ледве можна було піднести гаман, і Веселий Ян пішов далі.

Дістався він до третього міста і побачив, що старі люди в ньому дуже смутні. Запитав Ян, чого вони журяться.

– Було в нашому місті чарівне джерело,– поскаржилася йому одна бабуся.– Хто з нього пив, той знову ставав молодим, але тепер вода у джерелі пропала, і ніхто не знає чого!

– Не журіться, я у пеклі дізнаюсь, в чому тут причина,– втішив Ян стареньку і розповів їй, куди йде.

Новина одразу рознеслася по місту, і люди назбирали Я нові на дорогу добрий гаман з дукатами. Ян зрадів, що в нього стільки грошей, але не забував, куди прямує, і все розпитував у людей про дорогу. Зрештою дістався він до синього моря. Довго тинявся берегом, шукаючи якогось човна, аж раптом здибав чорта, що ніс на плечах тяжке млинове жорно. Розбалакалися вони, і Ян спитав, чи не знає чорт дороги в пекло.

– Та онде воно за морем, те пекло,– сердито мовив чорт,– але ти туди не доберешся!Скупий тесть і хитрий зять (чеська казка)

– Шкода! – зітхнув Ян.– Дуже б мені хотілося глянути, як там живеться!

– Знаєш що? – порадив чорт.– Я тебе перенесу через море, але щоб ти запитав у пеклі, чи довго мені ще перти оцю каменюку?

– А хто ж мені це скаже? – спитав Ян.

– Люципер, наш найстарший чорт, усе знає, але сам нічого не говорить. Та є при ньому стара баба, і він їй у всьому довіряється. Іди туди, добре попроси бабу, і вона про все взнає! А тепер слухай, – звелів чорт.– Я кину камінь на березі, ти швиденько сідай на мене, і ми полетимо. Та мерщій, бо мені перепаде, як Люципер дізнається, що я скидав камінь з плечей!

Сів Ян чортові на спину, підстрибнув чорт у повітря, мов той олень, і помчав через море. За хвилину опинився Ян на тому березі. А чорт, мов вихор, погнав назад, ухопив жорно і ну носити берегом.

Коли Веселий Ян зайшов у пекло, чортів не було вдома, вони саме літали по світу, тільки стара Люциперова баба сиділа біля воріт.

– Що тобі треба, небоже? – закричала вона, угледівши хлопця.

Ян чемно привітався з нею і попросив:

– Любенька бабусю, допоможіть мені, будь ласка. Це мій тесть послав мене сюди, а сам би я хотів дізнатися чотири таємниці.

І Ян розповів їй про хвору принцесу, яблуню, джерело і чорта над морем.

Бабуся вислухала його, покрутила головою і сказала:

– Е, золотенький мій, нічого я про це не знаю! Може, ось випитаю у Люципера. Треба тільки сховати тебе, бо коли він зайде – буде тобі горе!

Дала вона Янові попоїсти, а тоді сховала в купі дров біля печі. Надвечір повернулися чорти до пекла, і останнім прилетів Люципер. Бабуся дала йому повечеряти, і, коли Люципер наївся, поклав він голову їй на коліна й звелів розчісувати волосся.

Бабуся почесала його кудлату чуприну, а тоді смикнула за одне пасмо. Люципер прокинувся і забурчав:

– Ти чого мене будиш?

– Та це я задрімала, і приснилося мені, що в одному місті тяжко захворіла королівна.

– Гм, цьому легко зарадити,– мовив Люципер.– Хай віддадуть її заміж за того, кого вона любить, от і видужає!

Ледве він заснув, як бабуся знову смикнула його за чуба.

– Що ти робиш? – вигукнув Люципер.

Та бабуся не злякалась і промовила:

– Це мені приснилося, що в одному місті росла у людей чарівна яблуня, а тепер вона їм всихає!

– Якби її викопали,– пробурмотів Люципер,– і відрубали середній корінь, то родила б яблук іще більше, ніж раніше, бо на тому корені сидить хробак і смокче з дерева силу!

Бабуся тихенько чесала Люциперові голову, але за якусь часину знову скубнула його.

– Бабо, не гніви мене, бо розірву на шматки! – ошкірився найстарший чорт.

– Та я заснула,– виправдовувалася бабуся,– і побачила сон, ніби в одному місті висохло чарівне джерело!

– Дурні люди! Чого не вичистять те джерело? Мали б води удосталь! – зареготав Люципер і заснув.

Бабуся довго чесала його, але потім все-таки насмілилась іще раз смикнути за чуба. Люципер скочив на ноги, вчепився бабусі за шию і хотів задушити.

– Ой паночку, я ж не винна, що мене сьогодні мучать тяжкі сни! – заголосила вона.– Оце й зараз приверзлося, ніби прилетів до мене чорт, отой, що носить жорно по той бік моря, і запитав, чи довго йому ще надриватися. Не знала я, що сказать, а він розгнівався і швиргонув у мене тим каменем. Хотіла я уві сні відхилитися, от і скубнула тебе ненароком за кучері.

– Так йому й треба,– зареготав Люципер.– Це найдурніший з усіх чортів! Було б йому комусь те жорно віддати, отак би й визволився! Але тепер, бабо, дай мені спати, бо справді задушу тебе і розірву на шматки.

Бабуся більше Люципера не будила, і за мить обоє вони вже спали.

Рано-вранці найстарший чорт вилетів з пекла, а за ним і всі інші чорти. Бабуся лишилася сама, допомогла Янові вилізти з-поміж дров і розповіла, що вивідала в Люципера. Ян їй подякував, розпрощався і подався до моря. Чорт уже прилетів по нього і тільки побачив Яна – так зразу і спитав, що він дізнався.

– Спершу перенеси мене на той бік,– звелів Ян,– тоді скажу!

Чорт скорився, і не встиг Ян озирнутись, як вони були на тому боці.

Чорт ухопив своє жорно, а Ян видерся крутим берегом і тільки тоді, «ми чорт уже не міг його дістати, закричав йому:

– Дай жорно кому-небудь потримати, а сам тікай – отак і визволюся!

Чорт заревів з досади, почав грозитися, але на берег вилізти не посмів,

і Ян утік од нього.

Весело поспішав Ян до того міста, де висохло джерело. Ледве люди, » його порадою, джерело вичистили, як звідти забила вода, і король краю звелів дати Янові повний віз срібняків. У місті, де росла яблуня, одержав Ян другий віз срібла. А коли вилікував королівну у третьому місті, дав йому старий король повний віз золотих дукатів ще й вивів із ним цілий полк вояків, щоб Ян безпечно дістався додому.

Повернувся він у місто, де жив Якуб, із гучною славою, одразу ж пішов до тестя і показав свою здобич. Потім попрощався з вояками, і щасливо вернувся додому.

Як побачив зажерливий Якуб багатство зятя, очі в нього заблищали, і від заздрощів він аж позеленів. Тепер він, звісно, прийняв Яна з розкритими обіймами і заходився розпитувати, де той узяв стільки грошей.

– У пеклі! Адже ви мене туди послали, коли виганяли з дому, – сміявся Ян.

Купець одразу ж повів його до своєї жінки, гукнув дочку з її синочком, і влаштував пишний бенкет.

Жінка й теща раділи, що Ян повернувся, і тішили себе думкою, що старий купець із ним помирився.

Після бенкету Якуб відвів зятя в куточок і розпитався про дорогу в пекло. Ян застеріг тестя, щоб був обережний, коли прийде до моря, бо там чигає чорт із млиновим жорном, але Якуб слухав його на піввуха. Передав він Янові свою крамницю й усе господарство, а сам другого дня вирушив у пекло. Ішов, ішов і щасливо дістався до моря, а там чорт пообіцяв йому розповісти про величезні скарби.

– Потримай хвилиночку цей камінь,– мовив він Якубові,– а я злітаю до пекла, дізнаюся, де лежать ті скарби, викопаємо їх разом та й поділимось!

Якуб думав тільки про те, як повернеться додому із скарбами, забув він зятеве попередження та й узяв на плечі камінь. Тієї ж миті чорт підстрибнув, злетів у повітря і закричав:

– Бувай здоровий!

І по цих словах полетів на той бік, мов стріла.

А Якуб носить, мабуть, те жорно по березі моря ще й досі.