Було в матері троє синів: двоє
розумних, а третій – дурник.
Коли це захворіла королівська донька-одиначка – сумує та й сумує. І тоді оголосив король: хто королівну розсмішить, той і побереться з нею.
А в садибі трьох братів росла яблуня. То старший і каже:
– Я розсмішу королівську доньку.
Взяв він кошика, зірвав три яблука й подався в столицю. Край ліска стрілася йому якась бабуся.
– Що несеш у кошику? – питає старенька.
– Кінські кізяки! – відказав розумник.
А бабуся йому:
– То й матимеш кізяки.
Дійшов розумник до палацової брами, просить сторожу, щоб пропустили. Пройшов до короля, а той каже:
– Гаразд! Побачу, як ти її розсмішиш.
Ось і покій королівни. Розумник перевернув кошика й витрусив з нього... кізяки!
Розсердився король і звелів побити розумника киями. Приплентав старший брат додому ледь живий, червоний з сорому!
– І що ж тобі таке скоїлося? – питає мати.
– Та нічого,– відповідає. – Тільки побили добряче.
І розказав, чим обернулися три яблука.
Тоді озвався другий розумник:
– Я йду до яблуні!
І собі зірвав три яблука. А мати його напучає:
– Гляди, щоб і тобі не було таке, що братові...
– Ні, такого не буде! – сказав середульший син і вирушив до палацу.
Коли проходив ліском, здибалась йому та сама бабуся і спитала:
– Що несеш у кошику, синку?
– Слимаки! – відказав другий розумник.
А старенька йому:
– То й будуть тобі слимаки.
Прийшов до палацу, пропустили його: може, цей розсмішить королівну? Та коли він перевернув кошика ще й потрусив, звідти посипалися слимаки.
Узяв королівну ще дужчий смуток. І наказав король дати київ розумникові.
Вернувся й цей геть побитий додому.
Розказав середульший син матері, що його спіткало: не розсмішив королівни, тільки відлупцювали його.
Тоді озвався дурник:
– Я розсмішу королівну.
А мати йому:
– Он твої брати її не розсмішили, то де вже тобі, дурненькому!
Та дурник затявся:
– Розсмішу – і край!
Узяв кошика, а брати кажуть:
– Та там на яблуні вже яблук не зосталося.
Але дурник пішов до яблуні й набачив-таки яблуко, найгарніше з усіх. Поклав його в кошик і подався в дорогу.
Підійшов до ліска, а назустріч бабуся дибає.
– Що несеш, синку?
– Яблуко,– відповів дурник.
А бабуся:
– То й матимеш яблуко.
Зупинився дурник під палацом та й просить, щоб пустили його до короля; так і так, каже, розсмішу зачаровану дівчину. А сторожа нікого вже не пускала, бо хто приходив, то тільки ще дужче засмучував королівну, і їй ставало гірше й гірше.
Але дурник так благав, аж люди, що зібралися біля брами, почали за нього просити, поки зрештою пустили дурника до короля, а той зразу повів його до хворої дочки.
Тоді на очах у королівни хлопець перевернув кошика, і звідти випало яблуко. Воно покотилося по підлозі – і королівна засміялася й розвеселилась, бо яблуко було дуже гарненьке.
А король сказав:
– Ти одружишся з моєю дочкою. Але спершу зроби, що я тобі загадаю. За три дні збудуй корабель, щоб і по воді плив, і по суходолу їхав.
Пішов дурник назад, плачучи. Біля гаю знов перестріла його бабуся та й питає:
– Чого плачеш, синку?
Він і розказав, що зняв чари з королівни, та король загадав збудувати за три дні корабля, щоб і по воді плив, і по суходолу їхав.
– Не побивайся, синку,– втішає його бабуся. – Принеси лишень сокиру, пилку й молотка – та й по роботі буде.
Два дні шукав дурник сокиру, пилку й молотка, а коли знайшов, то приніс бабусі. І ту ж мить постав перед ним корабель.
Сів хлопець на корабель, провів його поміж дерев через ліс і третього дня надвечір прибув до палацу.
Побачив король дурника на кораблі й насупився.
– Ти впорався з роботою,– каже. – Я віддам за тебе дочку. Але спершу ще щось тобі загадаю. Три дні ти пастимеш двісті зайців. Як не долічишся хоч одного – помреш і не одружишся з моєю дочкою. Чуєш? Іди й три дні паси моїх зайців.
Знов, плачучи, приходить хлопець до гаю. А бабуся питає:
– Чого плачеш, синку?
Розказав їй, як король загадав три дні пасти двісті зайців і, коли хоч один пропаде, король скарає пастуха на горло.
– Ось на тобі свисток,– каже бабуся. – Свиснеш у нього – і всі зайці збіжаться, жоден нікуди не дінеться. Тільки стережися! Як приходитимуть до тебе купувати зайців, то ти не продавай нікому жодного.
Узяв дурник свистка в зуби й хотів був вже йти пасти зайців, та бабуся ще сказала:
– Тій, що прийде до тебе купувати, загадай поцілунок за зайця.
І подався хлопець пасти зайців. Свиснув – і всі зайці збіглися докупи, жоден нікуди не тікає.
Перша прийшла купувати зайця королівська служниця.
А дурник їй:
– Я не продаю зайців.
– Мені так потрібен заєць! Хоч одного продай! – просить служниця.
Тоді хлопець каже:
– Поцілуй мене – і я дам тобі зайця.
Поцілувала служниця дурника в чоло, і той дав їй зайця. Пішла служниця. Вже доходить до брами, коли хлопець свиснув у свисток – заєць вистрибнув у неї з рук і прибіг на поле.
У палаці король її питає:
– Ти чому не принесла зайця?
– Він не хоче продавати! – відповідає служниця.
Наступного дня прийшла по зайця королівна.
Дурник і їй сказав:
– Поцілуєш мене – дам тобі зайця.
– Та вже поцілую!
І поцілувала дурника, а він дав їй зайця. Вже доходила вона додому, як хлопець свиснув у свисток – і втік заєць від дівчини.
Прийшла в палац, а король питає:
– Чому без зайця?
– Дурник не хоче продавати!
Тоді обізвався королівський слуга:
– Я куплю! Сьогодні ж і піду.
Прийшов на поле, де хлопець пас зайців, а той йому каже:
– Поцілуй мене в чоло, то дам зайця.
Слуга поцілував його, взяв зайця й подався додому. Та не встиг дійти до палацу, як хлопець свиснув – і нема зайця.
Питається в слуги король, де заєць.
– Не продає пастух! – відповідає той.
– Піду я! – каже королева.
Прийшла вона до дурника на поле й просить продати їй зайця. А хлопець їй на те:
– Не продаю! Та коли поцілуєш мене – дам зайця.
І королева поцілувала його в чоло, а дурник дав їй зайця. Але не донесла вухатого королева – свиснув дурник у свисток, і заєць утік до нього.
Побачив король, що й дружина вернулася без зайця, розгнівався та як гукне:
– Сам піду сьогодні купувати!
Прийшов він до дурника й почав торг за зайця. А дурник і йому каже, що не продає, але віддасть зайця, коли король поцілує його в чоло.
Поцілував король хлопця, і той дав йому зайця. Та не доніс вухатого володар – свиснув дурник у свисток, і чкурнув заєць, тільки смуга лягла!
Зітхнув король та й мовив:
– Цілували його і рідні мої, і слуги,– то нехай уже бере мою дочку за дружину.
Отак дурник одружився з королівною.