Один Хлопчик прокладав дорогу на столі для свого автомобіля.
І треба було трапитися катастрофі: звідкись узялася чашка, вибігла на дорогу – і потрапила під колеса.
Звичайно, старші покарали Хлопчика, старші часто бувають несправедливими до дітей.
Адже Хлопчик увесь час виспівував сигнали.
Адже чашка сама вибігла на дорогу.
Адже і не він її розтовк, як подумати, а машина.
Хлопчикові стало жаль себе (і трохи чашки), він вибіг на подвір’я, і дві сльози викотилося з очей.
Одна капнула на зелений листок – і спалахнула різнобарвними промінцями.
Хлопчика це здивувало, і він запитав Сльозу:
– А що це у тобі?
– Веселка, – відповіла Сльоза.
– Але ж мені зовсім не весело. Мені сумно. Може, то суминка?
– Ні. Бачиш, як вона радісно виграє різними кольорами, аж бринить, як бджілка. Ти її виплакав.
– То так можна виплакати з себе усю веселість. А тоді завжди буде сумно, – промовив Хлопчик і подумав, що зовсім не варт часто рюмсати. – Піду розповім сестричці, вона була більшою плаксою, ніж я, то певно краще знає про Веселку.
А тим часом до Сльози підкотилася Краплина.
– Ти теж Сльоза?
– Ні, я Роса.
– А звідки ти випала?
– Нізвідки. Роса просто появляється.
– Як це нізвідки? Я ось випала з ока.
Тут саме нагодилося Сонечко, або ж Божа Корівка.
– Ми – Роса і Сльоза. А ти хто?
– Я Сонечко.
– А ти звідкіль випало? – не вгаває Сльоза.
– А я не випало, я прилетіло.
Сльоза і Роса вдали, ніби розуміють, що це прилетіти, хоч насправді не знали.
– А в мене Веселка, – похвалилася Сльоза.
– Овва, – відповіла Роса і перекотилася на ту половину листка, що був осяяний сонцем, і в ній переломився промінець у грайливу веселку.
– Але ж ти не випала з ока? – чудується Сльоза.
– Ну, то й що? – втрутилося Сонечко. – І я, коли захочу, матиму таку ж веселку.
Воно підняло панцерні оранжеві крильця і з-під них розгорнуло прозорі вітрильця до сонця. На них з’явилося по веселці.
– І ти не випало з ока, а прилетіло, – розмірковує Сльоза, – звідки в тебе веселка? Напевно, неправду я сказала свому Хлопчикові, що він виплакав свою веселість.
– А веселки беруться від Великого Сонця, – пояснило Сонечко. – Воно вміє їх виготовляти скільки завгодно. Давайте полетимо над річку, там пройшов дощик, і я покажу вам велику-превелику веселку.
Коли повернувся Хлопчик разом із сестричкою, на листкові Сльози не було. Куди ж вона ділася? Адже вона без крилець.
А над лугом, за садком, майоріла велика-превелика Веселка.