Казочка про сльозу (Ігор Калинець)

Казочка про сльозу (Ігор Калинець)

Один Хлопчик прокладав дорогу на столі для свого автомобіля.

І треба було трапитися катастрофі: звідкись узялася чашка, вибігла на дорогу – і потрапила під колеса.

Звичайно, старші покарали Хлопчика, старші часто бувають несправедливими до дітей.

Адже Хлопчик увесь час виспівував сигнали.

Адже чашка сама вибігла на дорогу.

Адже і не він її розтовк, як подумати, а машина.

Хлопчикові стало жаль себе (і трохи чашки), він вибіг на подвір’я, і дві сльози викотилося з очей.

Одна капнула на зелений листок – і спалахнула різнобарвними промінцями.

Хлопчика це здивувало, і він запитав Сльозу:

– А що це у тобі?

– Веселка, – відповіла Сльоза.

– Але ж мені зовсім не весело. Мені сумно. Може, то суминка?

– Ні. Бачиш, як вона радісно виграє різними кольорами, аж бринить, як бджілка. Ти її виплакав.

– То так можна виплакати з себе усю веселість. А тоді завжди буде сумно, – промовив Хлопчик і подумав, що зовсім не варт часто рюмсати. – Піду розповім сестричці, вона була більшою плаксою, ніж я, то певно краще знає про Веселку.

А тим часом до Сльози підкотилася Краплина.

– Ти теж Сльоза?

– Ні, я Роса.

– А звідки ти випала?

– Нізвідки. Роса просто появляється.

– Як це нізвідки? Я ось випала з ока.

Тут саме нагодилося Сонечко, або ж Божа Корівка.

– Ми – Роса і Сльоза. А ти хто?

– Я Сонечко.

– А ти звідкіль випало? – не вгаває Сльоза.

– А я не випало, я прилетіло.

Сльоза і Роса вдали, ніби розуміють, що це прилетіти, хоч насправді не знали.

– А в мене Веселка, – похвалилася Сльоза.

– Овва, – відповіла Роса і перекотилася на ту половину листка, що був осяяний сонцем, і в ній переломився промінець у грайливу веселку.

– Але ж ти не випала з ока? – чудується Сльоза.

– Ну, то й що? – втрутилося Сонечко. – І я, коли захочу, матиму таку ж веселку.

Воно підняло панцерні оранжеві крильця і з-під них розгорнуло прозорі вітрильця до сонця. На них з’явилося по веселці.

– І ти не випало з ока, а прилетіло, – розмірковує Сльоза, – звідки в тебе веселка? Напевно, неправду я сказала свому Хлопчикові, що він виплакав свою веселість.

– А веселки беруться від Великого Сонця, – пояснило Сонечко. – Воно вміє їх виготовляти скільки завгодно. Давайте полетимо над річку, там пройшов дощик, і я покажу вам велику-превелику веселку.

Коли повернувся Хлопчик разом із сестричкою, на листкові Сльози не було. Куди ж вона ділася? Адже вона без крилець.

А над лугом, за садком, майоріла велика-превелика Веселка.


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)