Двоє чаклунів (узбецька казка)

***

Двоє чаклунів (узбецька казка)

Давно-давно були собі в світі двоє чаклунів: добрий чарівник Мехтар і підступний лиходій з чорною душею на ім’я Камак.

Жили вони далеко один від одного, а все-таки кожен з них щось чув і знав про другого. Камак ніколи не бачив Мехтара, проте заздрив йому неймовірно. Він втратив сон, а вдень не мав часу чаклувати, бо тільки й думав, як би звести зі світу Мехтара.

І от одної днини Мехтар, зазирнувши в свої чарівні книги, дізнався, що Камак замислив проти нього якісь капості. Сів Мехтар на осла й подався до країв, де мешкав Камак. Притомився Мехтар за дорогу й спинився в затінку, на березі арика. Під’їв трохи та й ліг собі перепочити. А щоб ніхто його не чіпав, прочитав закляття, голова його обернулася на диню, а шия – на огудиння.

Тим часом Камак також зазирнув до своїх чаклунських книг і побачив, що Мехтар вирушив проти нього. Схопив Камак свою чарівну патерицю, підтикав халат і чкурнув

навперейми Мехтарові. Біг удень, біг уночі, і насамкінець, висолопивши язика, прибіг до того самого арика. Глип – аж там спить якесь чудернацьке створіння: замість голови на в’язах - диня, а замість шиї огудиння.

«Ага,– зметихував Камак,– он як ти надумав обдурити!»

Прочитав Камак закляття, і Мехтар заснув так міцно, що коли б йому і голову стинали тупою шаблею, він однаково б не прокинувся. Скрутив Камак руки-ноги Мехтарові, завдав собі на плечі й поніс до міста. Притарабанивши Мехтара до себе додому, Камак прив’язав його міцненько до стовпа, а сам побіг до падишаха просити нагороду за те, що спіймав могутнього чаклуна.

Коли Мехтар прокинувся і побачив себе прив’язаним до стовпа, білий день йому видався темною ніччю. «От мені й каюк,– подумав,– якщо не зметикую, як мені Камака перемудрувати».

Тим часом Камакова дружина визирнула у віконце й побачила серед власного подвір’я якесь чудисько, припнуте до стовпа. Де вже їй було стримати свою цікавість, покинула вона все й вибігла з хати, щоб поглянути на те диво зблизька.

– Голубонько,– мовив до неї лагідно Мехтар,– а ваш чоловік недобра-таки людина.

– А чого

– Ну ти, чуперадло з динею замість голови! Як ти смієш казати це про могутнього чаклуна Камака?

ж він, маючи таку гарну дружину, сватається до моєї доньки? Я йому, звісно, відмовив, то він розлютився й оце таке мені заподіяв, що голова динею стала, а шия - огудинням.

Двоє чаклунів (узбецька казка)

Розгнівалася Камакова дружина на свого чоловіка й надумала негайно помститися йому.

– За те, що ти не віддав свою доньку за мого чоловіка, я тебе визволяю і дарую триста золотих,– мовила вона, розрубала вірьовку, якою Камак припнув Мехтара до стовпа, і відсипала йому золота.

Мехтар виліз на дах і там заховався.

Тим часом Камак, діставши від падишаха нагороду, прибіг додому, щоб одвести чаклуна до палацу. Бачить – Мехтара мов і не було.

– Де чаклун Мехтар? Куди він подівався? – загорлав Камак.

А дружина намовила сорок служниць, разом з ними вчепилася в старого й зарепетувала:

– Ти ба, старе луб’я! Молодої дружини йому забаглося? Бийте його, безсоромника!

Подряпаний і побитий, Камак побіг до палацу скаржитися на власну дружину.

А Мехтар, який усе те бачив, спустився з покрівлі, набрав чарівною піалою води з арика, плеснув на себе і обернувся на Камака. Зайшов до хати, крикнув:

– За те, що ти зі своїми служницями побила мене, я виганяю тебе з дому. Забирайся геть, ледащо.

Певна, що її виганяє з дому Камак, жінка разом зі своїми служницями забрала все, що було в хаті, й подалася до матері.

А Мехтар скликав у гостину суддю, аксакалів та сусідів. І всі вони були певні, що запросив їх сам Камак.

Сидячи за дастурханом, Мехтар проказав:

– Шановні приятелі, надумав я податися в мандри, тому хочу продати свій дім за чотири тисячі динарів.

Якийсь купець одразу заплатив йому гроші готівкою і став власником Камакового маєтку. А Мехтар, полічивши динари, мерщій покинув місто. Щойно він виїхав, як до власної оселі повернувся справжній Камак.

– Ану ходи сюди, жінко,– гукнув він ще знадвору,– падишах наказав покарати тебе за твою непоштивість.

З хати вийшов купець, що купив Камаків дім, і сказав:

Двоє чаклунів (узбецька казка)

– Навіщо ви гукаєте дружину, яку самі вигнали з дому?

– Вай-буй,– здивувався Камак,– а як ви тут опинилися, шановний баю?

– Що це з вашою пам’яттю сталося? – відказав той.– Ви продали мені свій дім за чотири тисячі динарів! Чого ж ви знову сюди прийшли?

Камак збагнув, що то витівки чаклуна Мехтара, мовчки повернувся та й пішов з власної хати.

Довго думав Камак, як помститися супротивникові, тоді скликав своїх учнів, озброїв, посадив на коней, і рушили вони доганяти Мехтара.

А той, власне, недалеко й заїхав: побачив чайхану при дорозі та й завернув до неї попоїсти. Камак, як загледів його, скрикнув радісно і наказав учням схопити втікача.

Але ж і Мехтар гав не ловив. Помітивши переслідувачів, стрибнув над їхніми головами й опинився на даху. Камак і собі стрибнув за ним, та Мехтар, мов горобець, злетів на високий мінарет і глузливо запропонував:

– Гей ти, чаклуне, я зараз позв’язую собі руки й ноги, а ти приходь, забереш мене.

Не міг Камак стерпіти такий глум, півбороди вискуб собі з люті. А тоді таки стрибнув. Та хіба такий огрядний чоловік вистрибне на мінарет! Не доскочив Камак до Мехтара, перекинувся в повітрі й гепнувся в брудну яму та ще й головою в багно. Витягли його учні, заходилися обмивати й обтирати. А як дали лад, Камак сказав:

– Хіба його зловиш, того клятого чаклуна? Доведеться сказати падишахові, що Мехтар злякався і втік.

Спільники завернули коней і подалися назад.

А Мехтар, виявляється, чув їхню розмову і, з’їхавши з битого шляху, також заквапився до міста. По дорозі він зустрів шахського візира, почаклувавши, в одну мить приспав його, перевдягся у візирові шати, замість власного обличчя прибрав візирове і зайшов до палацу.

А там саме Камак сповіщає падишаха:

– Ваша величність, ми щойно напали на чаклуна Мехтара, але він вислизнув з рук і втік до свого краю.

– Я вже словам не вірю,– відказав падишах.– От коли б сам Мехтар тут об’явився, я б вам звелів битися на шаблях і побачив би, хто з вас спритніший.

– Ясновельможний володарю,– сказав візир,– якщо ви подаруєте мені тисячу золотих, я зроблю так, що Мехтар опиниться тут.

Здивувався падишах, але звелів скарбникові принести тисячу золотих. Перелічивши гроші, візир заховав золото до поясної хустки і вигукнув:

Двоє чаклунів (узбецька казка)

– Погляньте на мене, я – Мехтар. Ну, ходімо, Камаче, битися на шаблях.

Дивляться всі – справді, сам Мехтар стоїть проти них.

На падишахів наказ усі вийшли на майдан, і розпочався двобій. Мехтар, мов тигр, кинувся на Камака. Той злякався й гукнув на поміч своїх учнів. Усі разом напали вони на Мехтара і змусили відступити. А позаду в Мехтара була глибока яма. Перечепився Мехтар і впав у ту яму, а Камак звелів учням засипати яму піском. Так вони й зробили, а Камак, не тямлячи себе від радощів, підбіг до падишаха й мовив:

– От і каюк триклятому чаклунові.

Тим часом Мехтар, не думаючи про втому, шаблею прокопав з ями хід до падишахової спочивальні. Вистромивши з-під землі вістря шаблі, він штрикнув ним падишаха в ногу.

– Рятуйте! – заволав падишах.– Мене змія вжалила! На поміч! Рятуйте!

Позбігалися слуги, заходилися шукати змію, довго шукали, але нічого не знайшли.

Падишах заспокоївся і заснув. Тоді Мехтар виліз у кімнату і, сховавшися за килимом, що висів на стіні, плазом шаблі вдарив падишаха й крикнув застрашливим голосом:

– Я янгол смерті Азроїл. Прийшов по твою душу, падишаху. Готуйся!

Розплющивши напівсонні очі й не розуміючи, що сталося, падишах став благати:

– Дозволь мені ще трохи пожити, а за це проси, що твоя душа бажає.

– Даси мені сім капшуків золота, ще сім днів житимеш,– проказав Мехтар басом.

– О Азроїле, я дам тобі одинадцять капшуків золота, а ти дозволь мені прожити ще одинадцять днів.

– Гаразд, – відповів Мехтар,– давай золото.

Забравши капшуки з золотом, Мехтар зник, а падишах скликав придворців і, ридаючи, став їм скаржитися:

– Безталанний я! Скінчилося моє життя, одинадцять днів лишилося жити, та й ті одкупив за одинадцять капшуків золота в Азроїла, що приходив по мою душу.

Та Камак, що також прибіг на падишахів зойк, зметикував:

– Ваша величність, я певен, що то був не Азроїл, а триклятий чаклун Мехтар.

– Хіба ти не казав, що він здох у ямі, засипаній піском?

– На жаль, він виявився спритнішим, аніж я гадав. Він обдурив усіх і втік.

– Послухай ти, могутній чаклуне! Якщо ти сьогодні ж не приведеш мені його на аркані, я з тебе самого звелю шкуру зідрати. І затям собі: як я сказав, так і буде.

Гукнув Камак своїх учнів, посідали вони верхи на коней і рушили навздогін Мехтарові. їхали шляхом людним, їхали степом безлюдним, аж бачать: на березі арика в затінку спить Мехтар.

Наказав Камак своїм учням:

– Швиденько копайте яму й засядьте в ній, а я збуджу Мехтара і стану тікати від нього у ваш бік. Коли він, доганяючи мене, плигне через яму, накиньте на нього зашморг.

Двоє чаклунів (узбецька казка)

Усе так і сталося. Камак підкрався до сонного Мехтара й уперіщив його шаблюкою. Прокинувшись, Метхар побіг за суперником і вскочив в пастку.

Оперезаного мотуззям Мехтара привели до падишаха.

– Катів сюди! – загорлав той, уздрівши Мехтара, але на всякий випадок сховався за троном.

Зайшли сорок чорнобородих катів із закасаними рукавами.

– На шибеницю його! – звелів падишах.– Тільки добре тримайте, щоб він вас не обдурив. Це неперевершений шахрай.

– О падишаху,– озвався до нього Мехтар, – за віщо мені така кара? Адже я був до тебе набагато добріший. Я чаклун, і міг би, наприклад, зробити тебе сліпцем.

– На шибеницю його! Чого чекаєте? На шибеницю!

Сорок катів привели чаклуна до шибениці.

– Дайте мені перед смертю напитися води,– попросив Мехтар.– Присягаюся – жодного кроку не ступлю без вашого дозволу.

Кати повірили Мехтаровій присязі й дали йому води. А він перелив воду до своєї чарівної піали і сказав:

– Дякую. Присяга священна, і я справді не ступлю жодного кроку без вашого дозволу. Але я не присягався, що не змахну крилами й не полечу.

Вилив Мехтар собі на голову воду з чарівної піали, обернувся голубом і злетів у небо.

А падишах і Камак у цю мить вийшли на балкон подивитися, як вішатимуть Мехтара. Бачать: сорок катів стоять під шибеницею, дивляться в небо й гукають:

– Оно він! Оно!

Падишах і Камак теж задивилися в небо, але не побачили там і найменшої цяточки.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)