Помираючи, один цар збудував трьом своїм дочкам замки. Для однієї – із ситцевої тканини, для другої – зі скла, а для третьої – із заліза. Від назви замків першу дочку прозвали Ситцевою, другу – Скляною, а третю – Залізною.
Одного разу прийшла до першої царівни відьма Гуль позичити ситцю. Та відмовила їй. Тоді відьма, розгнівавшись, закричала, і від того крику тріснула ситцева тканина. Безперешкодно зайшла відьма в замок і з'їла Ситцеву.
Другого дня Гуль прийшла до Скляної позичити скла. Коли дівчина відмовила їй, вона різко крутнулася, зачепила ліктем скло – і воно тріснуло. Відьма пробралася до замку і з’їла Скляну.
Третього дня Гуль прийшла до царівни Залізної позичити молоток. Коли та відмовила їй, відьма почала гупати кулаками по стінах. Але палац залишився цілий. Тоді Гуль промовила:
– Крім Залізної не залишилося на полі бою вже нікого.
Відтоді цей вислів став прислів’ям.
Через день відьма підійшла до Залізної, почала переконувати її в своїх миролюбних намірах і запросила на прогулянку до фігового саду. Залізна відмовилась, але після того як відьма пішла, вузенькою стежкою прокралася в сад, надрізала фіги на деревах, наплювала всередину плодів та й повернулася. Змучена відьма тим часом прийшла в сад, накинулася на фіги й поїла геть усі.
По якімсь часі зла сусідка знову приходить до Залізної та й хвалиться, що наїлася смачних плодів. Володарка замку й каже їй:
– Ти ж бо мої плювки поїла.
Розлютилася відьма ще більше. Однак, затамувавши злобу, улесливо запрошує Залізну наступного дня піти на баштан і покуштувати кавунів. Дівчина знову відмовила їй, але, як і першого разу, заздалегідь прийшла на баштан, Нагидила в кожен кавун та й причаїлася в рову.
Прийшла відьма, наїлася досхочу загиджених кавунів, але біля замку Залізна знову ж таки розкрила таємницю.
Третього дня відьма запросила Залізну піти по дрова. Але та чемно відмовилась. Однак раніш за відьму побігла до лісу і сховалася у в’язці дров. Відьма знайшла в’язку, завдала собі на плечі та й понесла додому. А Залізна заздалегідь прихопила з собою голку і, водячи нею по спині відьми, всю її подряпала.
Принесла відьма в’язку додому, скидає з плечей, коли це Залізна вилізає з в’язки та й сміється. Відьма скипіла люттю, але водночас і зраділа:
– Тепер ти від мене вже не втечеш!
Розтопивши піч, вона поставила туди казан з олією й наказала доньці пильнувати гостю, а сама подалася скликати довколишніх відьом на обід.
Тим часом Залізна сказала відьминій доньці, що в неї в кишені є ласощі. Коли та наблизилася, царівна схопила її та й вкинула у казан. А сама тим часом утекла додому.
Зійшлися відьми, обідають, а про доньку й гадки не мають. Коли це, ласуючи м’ясом, відьма надибала в казані волосся дочки. Тут і розкрилася таємниця. Як ошпарена схопилася відьма з-за столу й побігла до неприступного палацу. Побачивши, що царівна спокійнісінько сидить собі в залізному замку, відьма від люті луснула.