Пішов якось один чоловік у ліс по зілля, яке може, коли його з’їсти, розкрити таємницю всіх цілющих трав. Після довгих пошуків він знайшов нарешті те, що шукав, і промовив до себе:
– Замість того щоб з’їсти це зілля сирим, я спечу з ним пиріг, а вже тоді з’їм.
Замісив він тісто, зліпив пиріг і, начинивши його чарівним зіллям, відніс до пекарні. Пекарю, якого звали Лукман, він сказав:
– Спечи мені цей пиріг. Коли буде готовий, я приїду й заберу.
Пекар засунув пиріг у піч і, заклопотаний усякими іншими справами, забув про нього. А коли згадав, пиріг згорів і став чорний, як вугілля. Покликав тоді він свого помічника та й каже:
– Принеси мені трохи тіста – я зліплю інший пиріг. Хлопчик-помічник приніс Лукману тіста, й той, зліпивши новий пиріг, начинив його іншим зіллям і засунув у піч.
Невдовзі прийшов чоловік, що замовив йому пиріг, та й питає:
– Чи готовий мій пиріг?
– Готовий! – відповів Лукман і, вийнявши пиріг з печі, вручив його господареві.
Приніс той пиріг додому, з’їв його, але про таємниці лікарських трав так і не дізнався. Повернувся знову до пекаря та й питає:
– Що ти зробив з пирогом, який я тобі приніс? Тільки кажи правду!
Тут Лукман і признався:
– Не буду приховувати від тебе: згорів твій пиріг. Я його з’їв, а тобі спік новий. Хіба не смачний?
Розгнівався чоловік на нього й пішов собі геть.
А Лукман тим часом, з’ївши пиріг із чарівним зіллям, відкрив для себе таємниці всіх трав, що є на світі: які з них дають користь, а які – шкоду. І невдовзі прославився як лікар, що виліковує всі хвороби з допомогою зілля.
Якось прийшла до нього старенька бабуся з розпухлим носом.
– Лікарю Лукмане, люди кажуть, що ти виліковуєш усі болячки. Дай мені таких ліків, щоб я знову стала молодою !
А Лукман їй на те:
– Ні, матусенько, мені не дозволено цього робити. Негоже вбивати одного задля вигоди іншого.
Розгнівалася бабуся і пішла, плачучи, додому. Але по дорозі зустріла Лукманового сина й поскаржилася йому:
– Я так прохала твого батька, щоб зробив мене молодою, а він не захотів і прогнав мене геть. Каже, що робити це йому заборонено.
А хлопець їй у відповідь:
– Це неважко зробити. Знайди собі юнака, відгодуй його телятиною, курми та дичиною, щоб зміцнів та набрався сили, а тоді вийди за нього заміж – і станеш знову молодою.
Пішла стара та й зробила точнісінько так, як порадив хлопець. Побачила носильника з гір, що був зовсім молодий, років двадцяти, та й каже йому:
– Піднеси мені цього кошика!
Послухався юнак старої, приніс до неї додому кошик та й каже:
– Заплати мені, і я піду собі.
А бабуся йому й каже:
– Залишайся в мене! Будеш мені вірно служити за добру плату. Крім того, їстимеш і питимеш у мене. Я ще й зодягатиму тебе.
– Гаразд,– погодився юнак і залишився.
Почала вона відгодовувати його ситною їжею, аж поки він погладшав, зміцнів.
Нарешті настав день, коли стара запропонувала йому:
– Хочеш одружитися зі мною?
Подумав він та й погодився взяти її за жінку.
Не минуло й року, як молодик схуд, став наче тінь та й віддав Богові душу.
Усі в цих краях знали, що будь-яку хворобу може вилікувати Лукман. Але той нічого не знав про хворобу бідолахи, бо бабуся, яка відмолоділа, наче двадцятирічна дівка, не веліла лікувати свого чоловіка.
А в тому місті було заведено: коли покійника несли на цвинтар повз хату Лукмана, то зупинялися перед нею і Лукман востаннє оглядав його.
Бабусиного чоловіка теж понесли з усіма похоронними звичаями на цвинтар. Оглянувши його, Лукман звелів носіям:
– Приведіть сюди вдову!
Прийшла вона, а Лукман і каже їй:
– Що ж ти наробила? Хіба я не попереджав тебе, що це заборонено? Признавайся, хто напоумив тебе на це, інакше я випущу з тебе душу.
Нікуди було діватися відмолоділій бабі, і вона призналася:
– Це твій син дав мені таку пораду.
Лукман тільки зітхнув:
– Якби не страх перед Всевишнім, я б четвертував тебе!