Про вокзал, що не стояв на місці (Дональд Біссет)

Жив на світі король. Звали його Семюел. Якось він сидів на троні й думав: добре було б поїхати на поїзді до бабусі в гості.

Він попрощався з королевою і вирушив у дорогу.

Доїхав до вокзалу Ватерлоо, піднявся на ескалаторі на платформу та раптом почув, як вокзал говорить сам до себе:

– Піду-но я вип'ю чаю!

І тільки-но король Семюел хотів зробити крок на платформу... як вокзалу й слід прохолов.

– От невдача, – вигукнув король. – Чого доброго, я спізнюся на поїзд і бабуся на мене розсердиться.

– Негайно повернися! – крикнув він вокзалу. Але вокзал і не подумав.

– Спочатку вип'ю чаю, тоді повернуся! – відповів він.

Напившись чаю, вокзал повернувся, і король Семюел сів у поїзд.

Нарешті поїхали. Тук-тук-тук, тук-тук-тук...

Незабаром вони побачили корову, яка паслася біля самої колії. Поїзд зупинився.

– Чи вірно ми їдемо до бабусиного дому? – запитав машиніст.

– Вірно! – відповіла корова. – А можна й мені з вами?

– Звичайно, – сказав машиніст. – Стрибай мерщій!

Селлі – так звали корову – стрибнула на відкриту платформу, і всі поїхали далі.

Проїхали зовсім трошки, як раптом ззаду почулося якесь пихкання й торохтіння. Озирнулися і бачать – це вокзал Ватерлоо наздоганяє їх з усієї сили.

– Можна й мені з вами? – крикнув вокзал.

– Давай! – відповів король Семюел.

Поїхали далі всі разом і незабаром приїхали до бабусиного дому.

Бабуся здивувалася, побачивши таку велику компанію: машиніст поїзда, Селлі, король Семюел і, нарешті, сам вокзал Ватерлоо.

Але вона була дуже рада гостям і напоїла всіх чаєм.

Після чаю король Семюел сказав:

– Час вертатися. До п'ятої години я маю бути на вокзалі Ватерлоо.

– Але ж вокзал Ватерлоо тут! – сказала бабуся. – І тобі нема куди поспішати.

– Справді! – зрадів король. – Отже, можна не поспішати. Вип'ємо ще по чашці.

Бабуся заварила свіжого чаю, а після чаю вони до п'ятої спокійно грали.

Потім попрощалися з бабусею і одразу ж опинилися на вокзалі Ватерлоо – звідки поїхали, туди й приїхали! Крім Селлі, звичайно: щоб потрапити додому, їй довелося сісти на зворотній поїзд.

– Радий був з вами познайомитися, – сказав король вокзалу Ватерлоо, коли вони прощалися. – До побачення. На мене чекає королева. Неодмінно приходьте до нас у гості.