Щуряча сутра (японська казка)

Давно колись жила собі зла баба. Цілими днями бурчала і до всіх чіплялася. А проте невістка годила їй, як болячці. Повсякчас повторювала: «Правду кажете, мамо. Зроблю, мамо».

І от нарешті одного дня баба подумала: «Гріх допікати такій лагідній невістці. Мабуть, час уже спокутувати свою провину сутрами. Але спочатку треба їх вивчити».

Баба пішла у храм до священика.

– Святий отче, навчіть мене сутр.

– Навчити сутр? – здивувався той. Бо чого можна було сподіватися від баби, яка жодної молитви не знала?!

І все ж таки священик усміхнувсь і відповів:

– Похвальну річ ви задумали.

Відтоді баба щовечора приходила до священика на навчання. Чи то сутра була важка, чи баба – туга на голову, але зусилля священика були марні. «От біда, я стараюся, а вона не може запам’ятати жодного слова,– з досадою подумав він. – Шкода лампу світити. Треба прикрутити гніт».

– Святий отче, чого це стемніло? – запитала баба.

– Будда готується до сну,– відповів священик і позіхнув.

– Я теж скоро засну,– позіхнула й баба.

Після таких слів священикові зовсім відхотілося навчати бабу сутр. І коли біля вівтаря показався пацюк, священик вирішив: «Хай краще баба повторює те, що наверзеться мені на думку».

– По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов? По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов? – мовив він протяжно, ніби сутру читав.

– По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов? По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов? вторувала баба.

Зляканий пацюк завмер на місці.

– А-а-спи-нив-ся! А-а-спи-нив-ся! – проказав священик.

– А-а-спи-нив-ся! А-а-спи-нив-ся! – вторувала баба.

Пацюк озирнувся туди-сюди.

– О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди? О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди? – промовив священик.

– О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди? О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди? – повторила баба.

Пацюк з переляку дременув.

– Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш! Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш! – сказав тоді священик.

– Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш! Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш! – повторила баба.

Коли пацюка не стало, священика зморив сон, і він, затуляючи рот долонею, мовив:

– На цьому сьогодні закінчимо.

Баба поверталася додому нічною дорогою і раз у раз повторювала сутру, почуту з уст священика. Ця сутра їй так сподобалася, що вона не переставала її згадувати й перед сном.

Тієї ночі у бабин дім проліз злодій.

«От добре, що стара так міцно спить!» – подумав він і заходився складати у хустину сякі-такі речі.

Раптом баба промимрила крізь сон:

– По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов? По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов?

Приголомшений злодій став як укопаний.

– А-а-спи-нив-ся? А-а-спи-нив-ся? – вела далі баба.

Злодій почав озиратися туди-сюди.

– О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди? О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди?

«Виходить, хтось мене помітив»,– подумав злодій і, закинувши клунок з краденим на спину, метнувся з хати.

А баба знай бубоніла:

– Т і-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-ч еш! Т і-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш!

Злодій кинув клунок на землю і накивав п’ятами.

* Сутри – священні буддійські тексти.