Жив колись на світі цар, який мав єдиного сина. Коли хлопчик підріс, повелитель віддав його навчатися. Наставник старанно працював з учнем, проте царевичу не вдавалося засвоїти жодної літери.
І коли спадкоємець повернувся додому, повелитель від сорому мало крізь землю не провалився. Адже всі дізналися, що син навіть читати не навчився. Зі звинуваченнями володар накинувся на викладача:
– Чому царевич не знає жодної літери?
– Пробачте, повелителю, та спадкоємець не здібний до науки. Я докладав багато зусиль, але даремно: він усе пропускає повз вуха.
Цар страшенно розгнівався на сина.
– Хай більше не показується мені на очі! – крикнув дружині. – Не бажаю продовжувати набиратися сорому через цього телепня!
Щоб урятувати сина від гніву батька, мати спорядила хлопчика в дорогу.
– Іди, любий, і нічого не бійся. Живи чесно й навчися чогось у житті. Тоді батько пробачить, і ти повернешся додому.
Довго подорожував царевич, поки не завітав до сусідньої країни, де побачив школу.
– Пане, дозвольте у вас залишитися, – тихо звернувся мандрівник до старенького вчителя.
– Гаразд, допомагатимеш по господарству: готуватимеш обід, прибиратимеш, збиратимеш фрукти... А у вільний час чомусь навчатимешся.
Старий і гадки не мав, що гість – царський син. Хлопець приносив дрова й воду, підтримував вогонь, прибирав, прав білизну. Добре йому велося в будинку вчителя.
Під час роботи спадкоємець часто слухав слова наставника, звернені до учнів. І хоча ніхто не змушував його читати, писати й рахувати – царевич поступово всьому навчився.
Минув час, і старий учитель вирішив залишити школу й усамітнитися:
– Любий, на моїх очах ти з хлопчика перетворився на доброго та сміливого юнака. Отож, як рідному сину, дам кілька корисних порад – не забувай їх!
Коли прийдеш у невідоме місце, не сідай, поки не пересвідчишся, що не загрожує небезпека.
Якщо запропонують їжу, не торкайся, доки не скуштують господарі чи якісь тварини.
Коли опинишся в чужому домі, не лягай відразу спати, яким би стомленим не був.
Не довіряй чуткам і не покладайся на перше враження, поки не пересвідчишся, на чиєму боці правда.
Царевич щиро подякував учителеві й помандрував світом.
Надвечір, завітавши до якоїсь корчми, попросив вечерю.
– Зараз принесу, – всміхнулася господарка.
А побачивши в гостя гаманець із грошима, поставила столик так, аби він опинився над глибокою ямою. Зверху ж рівчак застелила тоненьким килимком. Юнак мало не сів, але вчасно згадав першу пораду вчителя й обережно відсунув столик. Килимок відразу ж провалився в яму.
Довелося царевичу йти до іншої корчми.
Там господиня приготувала щедру вечерю, але, помітивши в парубка гаманець, підмішала отруту. Юнак хотів було скуштувати, та вчасно згадав другу пораду, тому кинув жменьку рису курям. За хвилину птахи попадали неживі.
Так хлопець урятувався вдруге.
Знесилений хлопець дістався до палацу тамтешнього правителя. Мандрівник розповів володареві, хто він і звідки.
– Невже батько тебе вигнав? – пожалів король гостя. – Якщо хочеш, залишайся!
Так юнак став жити в замку, а невдовзі полюбив доньку правителя.
І володар, побачивши, які щирі почуття поєднують серця закоханих, якось зізнався парубку:
– Я б із радістю віддав за тебе доньку. Та, на жаль, не можу, адже вже сім разів королівна ставала вдовою – всі чоловіки гинули на ранок після весілля.
– Чому бути, того не минути, – сказав царевич. – Я з радістю одружуся з принцесою!
Після весілля молодята пішли відпочивати. Стомлена наречена відразу заснула, а наречений згадав про настанови вчителя й не стулив очей. Раптом почувся шурхіт. Юнак зіскочив із ліжка й побачив величезну змію, що наближалася до нього.
Насправді на плазунку перетворився чаклун, якому колись відмовила принцеса. Засліплений помстою, вбивав усіх чоловіків красуні. Отож царевич вихопив меч і миттю переміг лиходія.
Коли вранці всі побачили молодих живими-здоровими, то дуже зраділи. Відтоді закохані зажили щасливо.
Та одного разу в тій країні почалася війна, отож молодий король змушений був вирушити на поле бою. Саме тоді його дружина народила сина.
Минали роки, й за час, поки тривала війна, хлопчик став вродливим юнаком. От в одному місті до короля, змученого довгою розлукою з коханою, дійшли чутки, що дружина весь час у супроводі якогось гарного молодика.
Ревнивий король закипів від люті, схопив меч і хотів було мчати до палацу, аж тут пригадав пораду вчителя не довіряти пліткам. Правитель хоч і заспокоївся, та все ж вирішив податися додому.
І за тиждень пізно ввечері дістався до палацу. Підкрався до вікна й побачив стрункого юнака, що обнімав дружину. Чоловік знову розлютився й вихопив меч, аж раптом у пам’яті пролунали слова вчителя:
– Не покладайся на перше враження, пересвідчись, на чиєму боці правда!
Цієї миті юнак побачив озброєного незнайомця й вигукнув, схопивши меча:
– Мамо, тут злодій! Зараз я його провчу!
Королева обернулася й упізнала коханого чоловіка, а тоді кинулася йому в обійми. Радощам не було меж.
Відтоді всі знову зажили разом щасливо, а все через те, що король назавжди запам’ятав розумні поради мудрого наставника.