Одного ранку від лоскоту сонячного промінчика у джунґлях прокинулася мавпочка, на ім’я Лапту.
Солодко потягнувшись, вона смикнула за хвіст сусідку Джапту, яка неподалік дрімала на гілці.
– Прокидайся, сонько, час снідати! – вигукнула бешкетниця й управно зістрибнула на землю.
Позіхаючи, Джапту неквапом сповзла з дерева й дорікнула:
– Сон корисний для здоров’я, а ти даремно розбудила.
– Годі скиглити, – перервала подругу Лапту. – Вчора бачила чудове місце, де росте багато бананів. Ходімо хутчіше.
Невгамовні мавпочки обожнювали ці плоди. Мабуть, десь прочитали, що завдяки фруктам можна стати спритним і вродливим.
За кілька хвилин хвостаті дісталися галявини. Між листям гойдалися величезні ґрона стиглих бананів. Голодні подруги зірвали кілька кетягів, умостились у затінку й понапихали повні щоки ласощів. Удосталь посмакувавши, вже збиралися повертатися додому, аж раптом схаменулися: хіба можна залишати фрукти напризволяще?
– А що як забрати плоди з собою? – запропонувала Джапту.
– Але не маємо торби, – почухала потилицю сусідка.
Кмітлива бешкетниця озирнулася довкола й помітила під кущем колючий, схожий на кулю предмет.
– Те що треба! – захоплено вигукнула розумниця й обережно, щоб не подряпатися, схопила знахідку.
Подруги нарвали плодів і нанизали їх на довгі голки.
– Запасів вистачить надовго, – раділи непосиди.
Аж раптом куля заворушилась, а між колючок з’явилися чотири крихітні лапки. Мавпочки з переляку сховалися в кущах і здалеку позирали, що ж буде далі. А голчастий клубочок підстрибнув, покрутився та зник у хащах, залишивши невгамовних подруг ні з чим.