Жили-були чоловік і жінка. Якось рано-вранці чоловік пішов у поле орати. Іде, коли чує – сонце і місяць сперечаються. Побачили вони чоловіка та й питають:
– Скажи, чоловіче добрий, хто з нас краще світить?
– Від обох є користь,– відповідає чоловік,– сонце світить вдень, місяць – уночі.
– За те, що ти нас розсудив, візьми в дарунок білу курку,– мовили місяць і сонце,– коли тобі буде важко з грішми, ти попроси: «Курочко, курочко, дай мені золота!» – і вона нанесе його вдосталь.
Прийшов чоловік додому, покликав дружину:
– Жінко, замкни двері, я тобі щось покажу.
– Що там?
– Іди побачиш, як ми будемо багатіти,– він дістав курку, поставив її на стіл і проказав
– Курочко, курочко, дай мені золота!
Курка за якусь мить знесла цілу купу золота.
– Тепер ми багаті! – радів чоловік. – Коли нам треба буде грошей, курка знесе вдосталь Але гляди, нікому ні слова!
– Що ти таке мелеш? – образилася жінка. – Я нікому не скажу. Тоді чоловік навантажив золотом віслюка і поїхав у місто за покупками. Скупився і заїхав до одного майстра.
– Змайструй мені срібну клітку для курки,– попросив його.
– Гаразд, я прийду,– погодився той.
Наступного дня прийшов майстер до чоловіка і взявся робити клітку, але виявилося, що не вистачає маленьких цвяшків.
Зібрався чоловік у місто по цвяшки.
– Нащо ви робите курці срібну клітку? – спитав майстер у жінки, коли чоловік пішов з дому. – Ви ж бідні люди.
– Бо курка не проста,– відповіла вона.
– А мені здається, що вона така ж, як і всі.
– Зараз побачиш,– розсміялася жінка і, поставивши курку на стіл, проказала: – Курочко, курочко, дай мені золота!
Курка враз нанесла купу золота.
– Бачиш – не проста!
– Бачу,– відповів майстер і задумався, як би то курку вкрасти. Коли жінка поралася на кухні, він упіймав просту білу курку, що бігала у дворі, і поміняв на ту, що несе золото.
Чоловік і жінка пересадили підмінену курку в срібну клітку, годували її, напували, а через кілька днів чоловік каже:
– Курочко, курочко, дай мені золота!
А курка хоч би тобі що.
– Це не наша курка,– закричали обоє. – Хто її підмінив?
– Хто-небудь бачив її, крім нас? – допитувався чоловік.
– Майстер,– зніяковіла жінка.
– А ти не виказала таємницю?
– Вибач мені, я не витерпіла і похвалилася. Хіба думалось, що він її вкраде?
– Ох, і чого ти мене не послухала! – розсердився чоловік.
Зібрався він і пішов у місто до майстра.
– Віддай мою курку! – звернувся до нього.
– Яку курку? – здивувався майстер.
– Ту, що несе золото. Не вдавай, що не знаєш!
– Відчепися від мене, чоловіче, тобі щось ввижається.
Майстер замкнувся у хаті і більше не виходив. Що робити бідоласі? Повертатися додому ні з чим. Ще сонце не сховалось, а місяць тільки зійшов. Побачили чоловіка та й питають:
– Чого плачеш, чоловіче?
Той розповів, як усе сталося.
– Не журися! Візьми ось цього батога, і тільки скажеш: «Батожку, батожку, бий добряче!» – як він підскочить і відлупцює, кого ти захочеш.
Узяв чоловік батога і повернувся в місто. Постукав до майстра в хату. Той відчинив і мовив сердито:
– Ти знову тут?
А чоловік у відповідь:
– Батожку, батожку, бий добряче!
Батіг підскочив і заходився шмагати майстра куди попало. Бачить майстер, що не врятуватися, став проситись:
– Зупини батога, я віддам тобі курку!
Чоловік зупинив батога. Забравши свою курку, мовив:
– Курочко, курочко, дай мені золота!
Тільки він це сказав, з’явилася купа золота.
Зрадів, чоловік.
– Оце моя курка! – вигукнув.
Повернувся чоловік додому, замкнув курку в срібну клітку, і зажили вони з дружиною, горя не знаючи. Дружина більше нікому про неї не хвалилася, бо була навчена.