У містечку Вінье, що в провінції Телемарк, є озеро Тотак. Взимку воно не замерзає до самого Різдва.
Була в старовину на березі цього озера маленька ферма, і жив на ній селянин на ім’я Діре Во. Йшла про нього чутка, що нічого він на світі не боїться.
Якось в Святвечір сидів Діре Во у себе на фермі. Час наближався до півночі, як раптом почувся з озера якийсь страшний гуркіт. Перелякалися всі, хто був на фермі, а Діре Во море по коліна. Вийшов він спокійненько з дому, спустив човен на воду і поплив на інший берег озера подивитися, що ж там таке відбувається.
Темрява стояла – хоч око виколи, та тільки розпізнав Діре Во у темряві якусь тінь. Здогадався Діре Во, що це троль. А той стоїть біля самої води і не знає, як через озеро перебратися. Побачив троль Діре Во і кричить:
– Ти хто такий будеш?
– Я звуся Діре з ферми Во, а ти хто такий і навіщо сюди прийшов?
– А я – троль з Асхауга, – відповідає велетень.
– І куди ж ти йдеш? – питає його Діре.
– Та, треба мені в Гломсхауг, наречена мене там чекає. Може, перевезеш мене через озеро? – каже троль.
– Чому ж не перевезти, сідай.
Але тільки ступив троль в човен однією ногою, він відразу пішов під воду.
– Е, е, полегше! – кричить Діре.
– Добре, хай буде по-твоєму. Якщо ти так хочеш, зменшусь я і стану легше, – відповідає велетень.
Ось перевіз Діре троля через озеро і каже йому на прощання:
– А все ж хочеться мені побачити, який ти насправді. Покажись в своєму справжньому обличчі, цікаво, який ти насправді.
– Ніколи мені зараз, та й лякати тебе не хочу. Приходь вранці на це місце і побачиш, який я: залишу що-небудь на пам’ять.
Приходить Діре Во на берег різдвяним ранком і бачить: лежить на дні човна щось на зразок мішка. Придивився: а то – великий палець від рукавиці троля. “Чого добру пропадати, – подумав Діре, – в господарстві все знадобиться”, – і став з тих пір тримати в тій “рукавичці” зерно. Не маленька була рукавичка, коли в один її пальчик увійшло півцентнера зерна.