– Якось… – почав дядечко Римус, вмощуючись зручніше, – якось ішов Братчик Кролик дорогою, вимахуючи своїм довгим, пухнастим хвостом…
Тут старий замовкнув і поглянув скоса на хлопчика. Але той вже звик до того, що у казках дядечка Римуса завжди траплялися дуже незвичайні речі, й анітрішечки не здивувався цим словам. Тоді старий почав знову, вже гучніше:
– Якось ішов Братчик Кролик дорогою дуже поважний і вимахував своїм довгим, пухнастим хвостом.
– Ти що, дядечку Римусе? – вигукнув хлопчик, широко розплющивши очі. – Де ж це таке буває, щоб у кроликів були довгі, пухнасті хвости?
Старий випрямив спину і суворо поглянув на хлопчика.
– Якщо ти хочеш слухати, то слухай, а не перебивай, – серйозно сказав він. – А якщо не хочеш, я піду займатися своїми справами – у мене он скільки роботи сьогодні!
– Ні-ні, я слухаю, дядечку Римусе!
– Дивись мені! От, значить, якось ішов Братчик Кролик дорогою, вимахуючи своїм довгим, пухнастим хвостом. А назустріч йому… ну звичайно ж, Братчик Лис, та з якою великою низкою риби!
Кролик покликав його і запитав, де це він роздобув таку чудову низку риби. А Лис відповів, що наловив.
Братчик Кролик запитав, де, а Лис сказав, що спіймав рибу в річці. І Кролик поцікавився, як, бо він страшенно любив пічкуриків. Ну, сів Братчик Лис на колоду та й каже:
– Це нехитра справа, Братчику Кролику. Як зайде сонечко, йди на річку, опусти у воду хвіст та й сиди собі до світання, от і витягнеш цілу купу риби.
От увечері попрямував Кролик на рибалку. Погода була холодна, прихопив він із собою пляшечку вина. Як прийшов на річку, вибрав місцинку гарненьку, вмостився, а хвіст – у воду. Сидить та й сидить, попиває винце, щоб не змерзнути, зирк – і день настав. Потягнув хвіст Братчик Кролик – щось хруснуло; потягнув ще раз – а де ж хвіст? Дивиться Кролик, а на річці – крига, а в кризі – пучок, не то вовна, не то травичка, не то хвіст, не то купина.
Тут старий замовк.
– Він відірвався у нього, хвіст, так, дядечку Римусе?
– Відірвався, синку. Відтоді сам Братчик Кролик куций, і діточки в нього куці, і онуки куці.
– І все через те, що у Братчика Кролика хвіст примерз до криги?
– Так я чув, синку. Певно, вони всі хотіли бути схожими на свого татка.