Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Одруження царевича з кішкою (арабська казка)

Казки про:
1383

Одруження царевича з кішкою (арабська казка)

Жив собі цар, і було в нього троє синів. Якось старший син і каже батькові:

– Таточку, я надумав одружитися.

Батько й радить йому:

– Пусти з лука стрілу, де вона впаде, там і візьмеш собі дружину.

– Гаразд,– погодився старший син.

Пустив він стрілу з лука, і стріла впала біля дому візира. І взяв собі царевич візиреву доньку за дружину.

Аж ось і середульший син звернувся до батька:

– Надумав і я, тату, одружитися.

Батько і йому порадив те саме:

– Пусти стрілу з лука. Де вона впаде, там і візьмеш собі дружину.

Пустив середульший син стрілу з лука, і стріла впала біля дому судді. І взяв собі царевич за дружину дочку судді.

Нарешті каже батькові найменший син:

– Тату, я надумав одружитися.

– Гаразд,– погодився цар,– але спершу пусти стрілу з лука, як і твої брати. Де вона впаде, там і візьмеш собі дружину.

Пустив царевич стрілу з лука, і стріла впала коло самісінької печери. Заглянув він у печеру і побачив там кішку.

З подиву повернувся додому й пустив стрілу вдруге. І знову безталанна доля занесла її до печери, де сиділа кішка. Вирішив царевич пустити її втретє й востаннє:

«Пущу стрілу ще раз, і де вона впаде, там і доведеться одружуватися».

Пустив він стрілу втретє й знову побачив кішку.

«Така вже, певно, моя доля,– засумував юнак.– Доведеться-таки брати кицьку».

Взяв царевич собі за дружину кицьку і став жити з нею. Як тільки почне він з нею розмову, щоразу у відповідь тільки й чує нявчання. А як піде з дому, кішка зразу скидає з себе котячу шкіру, а на її місці з’являється красуня й звертається до Місяця:

– Зайди за хмари, Місяцю, щоб я могла стати на твоє місце!

Наварить вона чоловікові всіляких страв, поприбирає в кімнатах і знову надіває котячу шкіру. Повернувшись увечері додому, чоловік радіє ладові в господі та смачним стравам. Одначе дивується:

«Хто ж усе-таки це робить? Дружина? Але ж вона – кішка!»

Пішов якось він до сусідки й запитує:

– Чи не бачила ти, щоб хтось до мене приходив, варив обід і в хаті прибирав?

– Ні! – відказує та йому.

Вернувся царевич додому й почав допитувати кішку:

– Це ти наварила?

А вона тільки:

– Няу-у-у!

– Це ти прибрала в кімнатах?

– Няу-у-у! – відповідає кішка, висотуючи з нього Душу.

По якімсь часі цар-батько звелів кожній з невісток пошити йому новий одяг. Повернувся найменший син додому й заплакав, жаліючись кішці:

– Звелів батько, щоб кожна з невісток пошила йому новий одяг. Брати завтра порадують старого обновами, а чим зможу потішити його я, коли моя жінка – кішка?

А кішка на це тільки:

– Няу-у-у!

Вийшов царевич надвір та й бідкається:

– Ну про що говорити з кішкою!

Як тільки вийшов він з дому, кішка скинула з себе шкіру, потерла обручку, і перед нею з’явився раб, мовивши:

– Я до твоїх послуг, володарко.

Красуня йому й каже:

– Принеси мені найкращий одяг, який тільки є в мого батька. Та щоб весь був розшитий золотом і діамантами!

– Добре,– каже раб,– зроблю так, як ти велиш.

І по якімсь часі він приніс найкращий одяг, який тільки був у її батька.

– А тепер,– звеліла йому красуня,– йди лишень та позаглядай у вікна до моїх невісток, що вони роблять. А тоді почни збирати клапті тканини. Як невістки почнуть питати: «Навіщо тобі це ганчір’я?» ти відповідай: «Моя пані хоче пошити з нього одяг для царя».

– Гаразд,– погодився раб і пішов попід вікнами, збираючи клапті тканини. Побачили його цареві невістки й питають:

– Навіщо тобі це шмаття?

Раб відповів, як і веліла йому дружина найменшого ца-ревича.

– Для дружини найменшого царевича. Вона хоче пошити для царя одяг.

– Геть звідси! – закричали невістки.– Дай Боже, щоб хоч нам вистачило тканини.

Пішов раб до царівни й каже:

– Невістки заборонили мені збирати клапті, бояться, що їм не вистачить.

– Гаразд,– мовила царівна й дала йому одяг для царя, вишитий золотом та діамантами. Пішов раб до царя з цим дарунком найменшої невістки.

– Від кого це? – спитав цар.

– Від дружини твого найменшого сина,– відповів раб.

Здивувалися дружини старших царевичів і почали ви-збирувати клаптики матерії й шити для свекра одяг. Коли одяг був готовий, вони послали його цареві. Побачив той ці дарунки й сказав їм:

– Застеліть ними собі підлогу.

По якімсь часі цар запросив до себе синів:

– Приходьте ввечері зі своїми жінками на вечерю!

– Прийдемо! – відказали сини.

Прийшов додому найменший син та й бідкається перед кішкою:

– Сказав батько, щоб ми прийшли до нього з нашими жінками. Що ж мені діяти? Мабуть, не піду до нього з тобою, щоб не засміяли мене.

А кішка на це тільки:

– Няу-у-у!

Настав вечір. Пішли найстарший і середній брати з дру-жинами до батька. А найменший став під палацом, а заходити досередини не наважується.

А кішка тим часом скинула з себе котячу шкіру, обернулася красунею й промовила до Місяця:

– Зайди-но за хмари, щоб я могла стати на твоє місце!

Потім наділа сукню, розшиту діамантами. А за пазуху поклала золоті курчата. Отак і пішла до царя. Цар вийшов їй назустріч і привітався з нею. Потім усі піднялися нагору й посідали за стіл. Царівна, за пазухою в якої були золоті курчата, потихеньку брала крупинки рису й клала їх за пазуху, годуючи курчат. Побачили це невістки й почали переморгуватись між собою та шепотіти:

– Поглянь, вона ховає їжу за пазуху. Нумо й ми собі ховати!

І вони взялися запихати рис за пазуху. Потім усі підвелися з-за столу, бо почалися танці. Пішла танцювати й дружина найстаршого царевича, та тільки-но зробила кілька обертів, як з неї злетів пояс і з пазухи посипався рис. У залі знявся регіт.

Настала черга дружини другого царевича. Тільки-но вона почала танок, як раптом пояс її розстебнувся і з пазухи посипався рис. У залі знявся неймовірний сміх, а слуги захо-дилися підмітати підлогу.

Нарешті дійшла черга й до дружини найменшого царевича. Вона підвелася й почала танцювати, коли раптом із її пазухи випурхнули золоті курчата й теж почали кружляти в танці. Чоловік її в цей час стояв під вікном. Коли раптом чує:

– Це дружина найменшого царевича!

Царевич дивується:

«Але ж моя дружина – кицька! Піду лишень додому та перевірю >.

Проте кішки дома він не застав, хоч як нишпорив усюди. Єдине, що він побачив, була кошача шкіра. Царевич, не довго думаючи, кинув її в піч.

Почувши сморід паленого, дружина здогадалася, що накоїв царевич.

– Дозволь мені збігати додому, за хвилинку повернуся,– попросила вона царя.

Цар дозволив. Прибігла вона додому й побачила, що царевич палить її шкіру. Крикнула:

– Зупинись! Навіщо ти палиш мою шкіру?

Царевич розгубився і нічого їй не відповів. У руці в нього залишився тільки шматочок шкіри. Царівна схопила його, приклала до чола – і шкіра вмить обернулася на діамант.

З цим діамантом на чолі вона й повернулася до царя.

– Чого ти ходила додому? – запитав той її.

– Я забула свій діамант, а без нього я танцювати не вмію,– відказала вона.

Коли забава скінчилася, цар звелів вигнати дружин старшого та середульшого синів і одружив їх з іншими дівчатами. Довелося піти з двору й візирові та судді – на їхнє місце цар узяв достойніших.