Жив собі цар, і було в нього троє синів. Якось старший син і каже батькові:
– Таточку, я надумав одружитися.
Батько й радить йому:
– Пусти з лука стрілу, де вона впаде, там і візьмеш собі дружину.
– Гаразд,– погодився старший син.
Пустив він стрілу з лука, і стріла впала біля дому візира. І взяв собі царевич візиреву доньку за дружину.
Аж ось і середульший син звернувся до батька:
– Надумав і я, тату, одружитися.
Батько і йому порадив те саме:
– Пусти стрілу з лука. Де вона впаде, там і візьмеш собі дружину.
Пустив середульший син стрілу з лука, і стріла впала біля дому судді. І взяв собі царевич за дружину дочку судді.
Нарешті каже батькові найменший син:
– Тату, я надумав одружитися.
– Гаразд,– погодився цар,– але спершу пусти стрілу з лука, як і твої брати. Де вона впаде, там і візьмеш собі дружину.
Пустив царевич стрілу з лука, і стріла впала коло самісінької печери. Заглянув він у печеру і побачив там кішку.
З подиву повернувся додому й пустив стрілу вдруге. І знову безталанна доля занесла її до печери, де сиділа кішка. Вирішив царевич пустити її втретє й востаннє:
«Пущу стрілу ще раз, і де вона впаде, там і доведеться одружуватися».
Пустив він стрілу втретє й знову побачив кішку.
«Така вже, певно, моя доля,– засумував юнак.– Доведеться-таки брати кицьку».
Взяв царевич собі за дружину кицьку і став жити з нею. Як тільки почне він з нею розмову, щоразу у відповідь тільки й чує нявчання. А як піде з дому, кішка зразу скидає з себе котячу шкіру, а на її місці з’являється красуня й звертається до Місяця:
– Зайди за хмари, Місяцю, щоб я могла стати на твоє місце!
Наварить вона чоловікові всіляких страв, поприбирає в кімнатах і знову надіває котячу шкіру. Повернувшись увечері додому, чоловік радіє ладові в господі та смачним стравам. Одначе дивується:
«Хто ж усе-таки це робить? Дружина? Але ж вона – кішка!»
Пішов якось він до сусідки й запитує:
– Чи не бачила ти, щоб хтось до мене приходив, варив обід і в хаті прибирав?
– Ні! – відказує та йому.
Вернувся царевич додому й почав допитувати кішку:
– Це ти наварила?
А вона тільки:
– Няу-у-у!
– Це ти прибрала в кімнатах?
– Няу-у-у! – відповідає кішка, висотуючи з нього Душу.
По якімсь часі цар-батько звелів кожній з невісток пошити йому новий одяг. Повернувся найменший син додому й заплакав, жаліючись кішці:
– Звелів батько, щоб кожна з невісток пошила йому новий одяг. Брати завтра порадують старого обновами, а чим зможу потішити його я, коли моя жінка – кішка?
А кішка на це тільки:
– Няу-у-у!
Вийшов царевич надвір та й бідкається:
– Ну про що говорити з кішкою!
Як тільки вийшов він з дому, кішка скинула з себе шкіру, потерла обручку, і перед нею з’явився раб, мовивши:
– Я до твоїх послуг, володарко.
Красуня йому й каже:
– Принеси мені найкращий одяг, який тільки є в мого батька. Та щоб весь був розшитий золотом і діамантами!
– Добре,– каже раб,– зроблю так, як ти велиш.
І по якімсь часі він приніс найкращий одяг, який тільки був у її батька.
– А тепер,– звеліла йому красуня,– йди лишень та позаглядай у вікна до моїх невісток, що вони роблять. А тоді почни збирати клапті тканини. Як невістки почнуть питати: «Навіщо тобі це ганчір’я?» ти відповідай: «Моя пані хоче пошити з нього одяг для царя».
– Гаразд,– погодився раб і пішов попід вікнами, збираючи клапті тканини. Побачили його цареві невістки й питають:
– Навіщо тобі це шмаття?
Раб відповів, як і веліла йому дружина найменшого ца-ревича.
– Для дружини найменшого царевича. Вона хоче пошити для царя одяг.
– Геть звідси! – закричали невістки.– Дай Боже, щоб хоч нам вистачило тканини.
Пішов раб до царівни й каже:
– Невістки заборонили мені збирати клапті, бояться, що їм не вистачить.
– Гаразд,– мовила царівна й дала йому одяг для царя, вишитий золотом та діамантами. Пішов раб до царя з цим дарунком найменшої невістки.
– Від кого це? – спитав цар.
– Від дружини твого найменшого сина,– відповів раб.
Здивувалися дружини старших царевичів і почали ви-збирувати клаптики матерії й шити для свекра одяг. Коли одяг був готовий, вони послали його цареві. Побачив той ці дарунки й сказав їм:
– Застеліть ними собі підлогу.
По якімсь часі цар запросив до себе синів:
– Приходьте ввечері зі своїми жінками на вечерю!
– Прийдемо! – відказали сини.
Прийшов додому найменший син та й бідкається перед кішкою:
– Сказав батько, щоб ми прийшли до нього з нашими жінками. Що ж мені діяти? Мабуть, не піду до нього з тобою, щоб не засміяли мене.
А кішка на це тільки:
– Няу-у-у!
Настав вечір. Пішли найстарший і середній брати з дру-жинами до батька. А найменший став під палацом, а заходити досередини не наважується.
А кішка тим часом скинула з себе котячу шкіру, обернулася красунею й промовила до Місяця:
– Зайди-но за хмари, щоб я могла стати на твоє місце!
Потім наділа сукню, розшиту діамантами. А за пазуху поклала золоті курчата. Отак і пішла до царя. Цар вийшов їй назустріч і привітався з нею. Потім усі піднялися нагору й посідали за стіл. Царівна, за пазухою в якої були золоті курчата, потихеньку брала крупинки рису й клала їх за пазуху, годуючи курчат. Побачили це невістки й почали переморгуватись між собою та шепотіти:
– Поглянь, вона ховає їжу за пазуху. Нумо й ми собі ховати!
І вони взялися запихати рис за пазуху. Потім усі підвелися з-за столу, бо почалися танці. Пішла танцювати й дружина найстаршого царевича, та тільки-но зробила кілька обертів, як з неї злетів пояс і з пазухи посипався рис. У залі знявся регіт.
Настала черга дружини другого царевича. Тільки-но вона почала танок, як раптом пояс її розстебнувся і з пазухи посипався рис. У залі знявся неймовірний сміх, а слуги захо-дилися підмітати підлогу.
Нарешті дійшла черга й до дружини найменшого царевича. Вона підвелася й почала танцювати, коли раптом із її пазухи випурхнули золоті курчата й теж почали кружляти в танці. Чоловік її в цей час стояв під вікном. Коли раптом чує:
– Це дружина найменшого царевича!
Царевич дивується:
«Але ж моя дружина – кицька! Піду лишень додому та перевірю >.
Проте кішки дома він не застав, хоч як нишпорив усюди. Єдине, що він побачив, була кошача шкіра. Царевич, не довго думаючи, кинув її в піч.
Почувши сморід паленого, дружина здогадалася, що накоїв царевич.
– Дозволь мені збігати додому, за хвилинку повернуся,– попросила вона царя.
Цар дозволив. Прибігла вона додому й побачила, що царевич палить її шкіру. Крикнула:
– Зупинись! Навіщо ти палиш мою шкіру?
Царевич розгубився і нічого їй не відповів. У руці в нього залишився тільки шматочок шкіри. Царівна схопила його, приклала до чола – і шкіра вмить обернулася на діамант.
З цим діамантом на чолі вона й повернулася до царя.
– Чого ти ходила додому? – запитав той її.
– Я забула свій діамант, а без нього я танцювати не вмію,– відказала вона.
Коли забава скінчилася, цар звелів вигнати дружин старшого та середульшого синів і одружив їх з іншими дівчатами. Довелося піти з двору й візирові та судді – на їхнє місце цар узяв достойніших.