У травні хрущі почали вилазити з-під землі, й одразу розправляти крила до польоту. А один із них, що з’явився чи не найостаннішим, здивовано глянув на інших:
– Куди це ви так поспішаєте?
– Як це куди? Треба мершій знайти дерево із смачними листочками, – відповіли хрущі.
– Нічого ви не вигадаєте, – мовив він. – Ото як має бути, так воно і буде, ні гірше, ні краще.
Більшість хрущів не зважила на його слова і розлетілася. Але були й такі, що залишилися з мудрим жуком. І лише коли зголодніли, піднялися в повітря.
Незабаром їм стрілася липа при дорозі. А та дорога аж двигтіла од вантажівок. Липове листя було наполовину поточене гусінню, а те, що залишилося, вкрилося пилюкою і радше було сірим, аніж зеленим.
– Нічого страшного, – сказав той самий хрущ – мудрець. Якби навіть ми вилетіли раніше, все одно б опинилися тут. Як повинно було бути, так і сталося.
Поки хрущі натоптували свої черевця, на обрії з’явилася велика темна хмара й почала швидко наближатися.
– Щось буде... Треба тікати в безпечне місце, – неспокійно загули хрущі.
– Не варто боятися, – зневажливо мовив Хрущ-мудрець. – Що має статися, те все одно станеться. Хоч лети, хоч сиди на місці.
Цього разу його послухало лише кілька хрущів. Решта полетіли шукати схованку від негоди.
Хмара тим часом вже затулила все небо. Несподівано зірвався вітер, а тоді вперіщила злива.
Хоч як не чіплялися хрущі за гілочки та листочки, все ж не втрималися і попадали просто на дорогу.
– Ой! – злякалися. – Треба тікати, бо ж нас тут роздушать.
– Не думав я, що й ви такі, як усі, – сказав їм Хрущ-мудрець. – Як має бути, так і буде.
Але ніхто його вже не слухав, і він залишився насамоті. А тим часом дорогою мчала машина, яка й роздушила хруща – мудреця.
Певно, й справді саме так мало статися.