Одного дня заєць узяв торбинку й вирушив на базар.
Проходячи повз галявинку, він побачив куріпку, що порпалася в густій траві. Привітавшись, куций зауважив:
– Любонько, як би не таїлася, але в зелені тебе добре видно.
– То я комашок шукала, дядечку зайцю, – усміхнулася куріпка. – Проте мене не так легко знайти.
Слово по слову, й засперечалися: хто з них краще ховається? А потім вирішили пересвідчитися. Зайчик заплющив очі. А куріпка вигребла глибоку ямку у трухлявому пеньку, залізла всередину так, що тільки лапи стирчать назовні. Потім притрусила їх порохнею, і здавалося, що то сухі гілочки.
Заєць порахував до десяти й вирушив на пошуки. Аби торбинка не заважала, повісив її на сухі гілочки, що стирчали з пенька.
Куций ходив-ходив, шукав-шукав – немає куріпки! Минуло чимало часу. Заєць зовсім знесилився, й перната також. Тоді куріпка не витерпіла та застогнала:
– Дядечку зайцю, я втомилася. Швидше знімай торбинку. Бач, повісив мені на лапи!
Здивувався куций, засміявся та зняв торбинку. Настала черга зайця ховатися. Скочив він у сусідні кущі та причаївся. Шукає-шукає куріпка, все обнишпорила, а куцого знайти не може. Тоді вирішила схитрувати. Забралася на найвищий пеньок і голосно розсміялася:
– Вилазь, дядечку зайцю, я тебе бачу!
Куций і вискочив зі схованки! Та вухань не здогадувався, що пташка також його не знайшла!
От і вирішіть: хто ж хитріший – куріпка чи заєць?