Були собі дід і баба. Пішли вони в поле жати. І взяли із собою глечик молока.
Прийшли в поле, баба й каже:
– Де б це глечика поставити?
– Постав, стара, під кущем.
Баба послухала діда і поставила під кущем. От пішли вони жати. Жнуть та й жнуть.
Аж біжить зайчик. Побачив глечика, випив з нього молоко, а голови назад не витягне. Ходить, крутить головою, приказує:
– Ну, глечику, пожартував – і годі. Випусти мою голівоньку!
А глечик не відпускає, хоч ти що роби.
– Підожди ж, клятий глечику! – каже зайчик. – Ось я тебе втоплю.
Побіг він до річки. Опустив голову у воду. Наповнився глечик, і зайчик винув свою голівоньку. Зрадів сіренький та пострибав собі до лісу.