Як цапи врятували вівцю від смерті (українська народна казка)

Ішов лис лісом, здибається з сумним вовком та й питається вовка: «Чого ти так засумувався?» – «Нема моїх товаришів, я з ними погнівався і не маю з ким ходити». А лис каже до нього: «От будем і обидва». Вовк утішився, що має уже камрата, що має з ким ходити. Ідуть вони та й надибають свиню, що плекає поросята. Вовк напав на ню та й заїв її. Вже їдять обидва. Лис каже до вовка: «Ти є сильний звір». – «О, я дуже є сильний». Та й ідуть знов обидва. Але дивиться лис, а під дубом шопортається у листячку заєць. Лис забіг з-за дуба та й зайчика того злапав. Лис несе ід вовкові та й каже до нього: «О, я ще є сильніший звір, як ти. О, я якого звіра несу в зубах». А вовк каже до нього: «Я навіть його в писок не маю що брати». Та й зайчика зловив. Але ідуть, ідуть вони та й надибають там вівцю. А вовк каже до вівці: «Тепер ти, небого, моя». – «Як ти, небоже, будеш мене їсти, коли я з вовною?» – «Ти, – каже, – не питай; от будеш видіти». А вона каже до нього: «Чекай, пане великий, пущу свій голосок у лісочок, що вже мене тут ніхто чути й видіти не буде».

Вовк став перед вівцею та й зарів. Вона пустила свій голос у лісок; та й надлетіло два цапи. «Чекай-но ти, небоже, зараз її з’їш, але ходи з нами». Вивели вони його на рівний плац та й сказали до нього: «Стій ти тут на середині, один розбігнемся з одного боку, а другий – з другого боку; як ми тебе перескочим, тоді ти і нас поїш». А вовк сказав до них: «То най буде».

Розлетілися цапи до вовка; як гримнули вовка в черево, аж повилазили з вовка кишки. А цапи кажуть тоді до вівці: «Видиш, небого, відратували-м тебе від смерті».

Вже ходить вівця з цапами і до цього часу.