Якось король загадав загадку: що на світі наймиліше, що найбистріше, що найжирніше?
Король пообіцяв шість тисяч золотих тому, хто відгадає цю загадку. Думали, думали усі, але ніхто не відгадав.
А в тій країні в одного бідного чоловіка була тямуща донька. Почула вона загадку та й каже батькові:
– Піди, тату, до короля і скажи: «Наймиліше на світі здоров’я, найбистріше – думка, а найжирніше – земля».
Пішов бідняк до короля та й сказав усе це.
– Хто тобі, діду, так придумав? – здивовано питає у нього король.
– Моя дочка, – відповів бідняк.
А король був дуже скупий. От він і думає: що б його загадати, аби не віддавати оті^ шість тисяч
Нарешті каже біднякові:
– Хай твоя дочка із одного волоконця льону витче мені сто сувоїв полотна, тоді віддам їй гроші, а якщо не витче – покараю.
Прийшов додому старий і, плачучи, все розповів своїй дочці.
Дочка й каже батькові:
– Не плачте, тату! Ось витягнемо лозинок із старого деркача, поламаємо їх і пошлемо королеві – хай він зробить верстат, щоб можна було те полотно виткати.
Поніс бідняк королеві ті лозинки й просить зробити із них верстат, щоб полотно виткати.
Король подивився, подивився та й каже:
– Із таких цурупалків не можна верстата зробити.
А бідняк йому відповідає:
– То, королю, не можна ж і з одного волоконця так багато полотна виткати.
Дає король біднякові варені яйця і каже:
– Неси, діду, своїй дочці, і нехай вона висидить з них курчатко. Бо погано їй буде.
Іде бідняк додому і плаче.
Прийшов додому, розповів усе дочці. А вона знову батькові мовить
– Не журіться, татусю, усе буде гаразд.
Взяла вона проса, насипала в піч, висушила і каже:
– Понесіть, татусю, це просо королеві. Хай він його посіє, скосить і крупи надере, щоб було чим курчаток годувати.
Бідняк знову пішов до короля і все йому розповів.
Почув це король та як закричить:
– Хіба ж сухе просо сходить?!
– То й з варених яєць курчата не вилуплюються,– відповів бідняк.
Бачить король, що дуже тямуща дівчина в бідняка, ще трохи подумав і мовить:
– Скажи своїй дочці, щоб прибула до мене не на возі, не на коні, не пішки, і щоб була не вдягнена й не гола, і щоб принесла мені те, що має і чого не має.
Біднякова дочка спіймала зайця і голуба, загорнулась у невід, сіла на козла й подалася до короля.
Як угледів король дочку бідняка, що їде верхи на козлі, повипускав усіх собак, аби її розірвали, а гроші йому залишилися.
Побачила дівчина, що до неї собаки біжать, випустила зайця,– собаки й погналися за ним у поле.
Отак і прийшла до короля – ні верхи, ні пішки, ні на возі, і не гола, й не вдягнена.
Подала королеві голуба, а той випурхнув у небо.
Тоді вона й каже:
– Я принесла, королю, те, що маю і чого не маю.
І змушений був король віддати дівчині шість тисяч. Так вона перехитрила короля.