Більш за все заєць любив моркву.
Він сказав:
– Я б хотів, щоб у лісі замість ялинок росли морквини.
Білка найбільше любила горіхи.
Вона сказала:
– Я б хотіла, Зайцю, щоб замість шишок на твоїй моркві росли горіхи.
Ведмедик найбільше любив мед.
Він сказав:
– Я б хотів, щоб восени йшли повільні медові дощі.
Їжачок найбільше любив сушені гриби.
Він сказав:
– Нехай твої дощі, Ведмедику, почнуться після того, як я назбираю грибів.
Отак все і вийшло. Замість ялинок за одну ніч виросли морквини.
Заєць спиляв дві морквини і потяг до себе в хатку.
На морквяних хвостиках виросли горіхи. Білка набрала їх великий кошик та сховала в дуплі найбільшої морквини.
Їжачок ходив між морквин та збирав гриби.
А під осінь полилися повільні медові дощі.
Заєць їв моркву з медом.
Білка – горіхи з медом.
Їжачок – гриби з медом.
А Ведмедик цілими днями стояв на морквяному узліссі з роззявленою пащею.
І тільки коли темніло, – зовсім ненадовго, зовсім трішечки, – гарненько облизавши всі чотири медові лапи, лягав спати...
А всі вовки з лісу пішли. Тому що вовки не люблять солодкого.