Колись давно у гарненькій розмальованій хатинці жила старенька бабуся. Навколо хатинки був чудовий садочок. Там росло багато дерев: яблуньки, вишеньки, сливки, а також кущики смородинки та малинки. Але той садочок був не просто так, і не сам по собі – там жив маленький і дуже допитливий їжачок. Він був дуже хитрий і любив пустувати. Інколи робив бабусі шкоду: то яблучко поцупить, то корзинку з малинкою перекине, то у відро з водою накидає сміття. Нашкодить – і мерщій в кущі. Виглядає. Інколи лякає бабусю: постукає лапкою в двері й чкурне в кущі. А бабуся відчинить – нікого немає. А їжачку смішно! Регочеться , аж перекидається.
А ще їжачок любив заглядати до бабусі у вікно. Цікаво йому, що ж там у хаті робиться.
Одного разу нишпорив він у садку та й винюхав своїм носиком якийсь незнайомий запах, який привів його до бабусиної хатинки. Принюхався – пахне смачно. Заліз на підвіконня та й зазирає у вікно. А там – бабуся пиріжки пече.
Цікаво стало їжачкові. Спустився він непомітно з підвіконня, та й гепнувся прямісінько в діжку з тістом! Гепнутися він зумів, а вилізти не може! Тримає його тісто міцно, не випускає. Не до сміху тепер колючому, не до веселощів.
Та ось ще й бабуся підійшла до діжки, взяла тісто з їжачком, та й зліпила з нього пиріжок!
− Ой, ой, ой! – кричить їжачок. Рятуйте! Допоможіть!
Сплигнув він зі столу та й почав бігати по кімнаті!
Підстрибує, репетує.
А бабуся дивиться, второпати нічого не може.
− Ой! Лишенько! – нарешті отямилася старенька. Піймала Їжачка, обібрала з нього тісто . Вичистила. А їжачок плаче та й примовляє:
− Ой, вибач бабусечко, що шкоду робив! Не буду більше!
Тільки не роби мене, будь ласка, пиріжком!
− Та я ж не ображаюся. Приходь до мене в гості, будемо друзями.
Пострибав їжачок додому щасливий. Більше шкоди не робив, а навпаки, допомагав бабусі: яблучка носив, грибочки збирав. А бабуся розповідала їжачкові казки та пригощала смачненьким молочком.