Жила собі чаклунка; у неї було три сини, і вони по-братськи один одного любили. Але стара їм не довіряла: вона думала, що вони хочуть відняти у неї її чарівну силу. І вона обернула старшого сина в орла, і довелося йому гніздитися на вершині скелі; і його можна було іноді бачити, як літав він великими колами по піднебессю, то опускаючись, то підіймаючись у височінь. Другого сина обернула вона в кита, і він жив у глибокому-глибокому океані; і було видно, як іноді викидав він уверх величезний водяний струмінь. І тільки на дві години в день повертався до них їх людський образ.
Третій син побоявся, що вона оберне його на якогось дикого звіра – на ведмедя чи вовка, і пішов потайки з дому. Він чув, що в замку золотого Сонця сидить чарівна королівна та чекає свого рятівника, але всякий раз той повинен був ризикувати своїм життям. Уже двадцять три юнаки загинули жорстокою смертю, і тільки один міг би ще спробувати, а після нього ніхто вже не смів би прийти її звільнити. Серце було у нього безстрашне, і ось він наважився відшукати замок золотого Сонця. Він довго блукав, ніяк не міг його знайти, і потрапив, нарешті, у темний ліс, звідки йому було
важко вибратися. Раптом здалеку він помітив двох велетнів, які подавали йому знаки рукою. Він підійшов до них, і вони сказали йому:
– Ось ми сперечаємося тут через шапку, кому з нас вона повинна належати. Сили у нас у обох рівні, і тому ми не можемо один другого подолати. Маленькі люди розумніші за нас, ось ми й хочемо, щоб ти вирішив наше сперечання.
– Як ви можете сперечатися через таку стару шапку? – сказав юнак.
– Ти ж не знаєш, які у неї властивості, – ця шапка чарівна. Варто її тільки одягти і забажати куди-небудь перенестися, – і миттю ти опинишся там.
– Віддайте мені цю шапку, – сказав юнак, – я проїду частину дороги, а потім покличу вас, а ви біжіть наввипередки, і хто перший до мене прибіжить, той і шапку отримає.
Одяг він шапку й пішов, і все думав про королівну, а про велетнів і забув; йшов він усе далі й далі. Ось зітхнув він важко і каже:
– Ах, потрапити б мені в замок золотого Сонця!
І тільки сказав він ці слова, бачить – стоїть він уже на високій горі перед воротами замку.
Увійшов він у замок, пройшов по всіх кімнатах, нарешті, у найдальшій знайшов королівну. Але як він перелякався, побачивши її: було обличчя у неї попелясто-сірого кольору, все у зморшках, очі мутні, а волосся руде.
– Так це ви сама королівна, чию красу славить увесь світ? – скрикнув він.
– Ах, – відповіла вона, – але я насправді не така; очі можуть бачити мене в цій потворній подобі, але якщо ти хочеш знати, як я виглядаю насправді, то подивись у дзеркало – і побачиш, яка я є.
Вона дала йому в руки дзеркало, і він побачив у ньому відбиття дівчини краси несказаної, і котилися у неї від смутку сльози по щоках. І каже він їй:
– Скажи, як же тебе звільнити? Я не боюся ніякої небезпеки.
Відповіла вона:
– Хто дістане кришталевий шар і покаже його чарівнику, той і зруйнує його силу, і я поверну собі минулу свою подобу. Ах, – додала вона, – але не один уже поплатився за це життям, і мені, юначе, тебе шкода, якщо ти потрапиш у велику біду.
– Мене не може нічого втримати, – сказав він, – але ти мені скажи, що я повинен зробити.
– Ти повинен знати все наперед, – сказала королівна. – Як зійдеш з гори, де стоїть замок, то побачиш біля струмка дикого зубра, з ним ти повинен будеш битися. Якщо тобі вдасться його вбити, то вилетить із нього вогненний птах, а в тому птаху є палаюче яйце, а в тому яйці замість жовтка і схований кришталевий шар. Але птах яйця не знесе, поки його не примусити, а якщо воно впаде на землю, то все навкруги спалахне та згорить, і саме яйце розплавиться, а разом із ним і кришталевий шар, і всі твої старання будуть тоді марні.
Спустився юнак униз до струмка, чує – засопів розлючено зубр, заревів на нього. Після довгої боротьби встромив юнак йому в бік свій меч, і впав зубр на землю. Піднявся із нього миттю вогненний птах і хотів було полетіти, але орел, брат юнака, який літав високо у хмарах, кинувся на нього, погнав птаха до моря і проколов своїм дзьобом, – у цей час уронив птах яйце. Але воно впало не в море, а в хатинку рибалки, що стояла на березі, і почала хатинка димитися, показалося полум’я, і вона трохи не згоріла. Але піднялися на морі високі хвилі завбільшки з цілий дім; вони линули на хатинку й загасили вогонь. А другий брат, той, який був китом, підплив і став викидати вгору водяний струмінь.
Коли загасили пожежу, юнак став шукати яйце і, на щастя, його знайшов: воно ще не встигло розплавитися, – шкаралупа в холодній воді лопнула, і юнак міг витягти кришталевий шар цілим та неушкодженим.
Тоді юнак пішов до чарівника та показав йому шар; і сказав чарівник:
– Тепер моя сила зникла, відтепер ти будеш королем у замку золотого Сонця. Тепер ти можеш повернути своїм братам людську подобу.
Поспішив тоді юнак до королівни, увійшов до неї в кімнату, а вона стоїть перед ним і сяє своєю красою, – і обмінялися вони на радощах обручками.