Котик та півник (Н. Забіла)

Була собі хатиночка,
навколо неї пліт.

Жили в хатинці півничок
і сірий кіт-воркіт.

Кіт зрання та до вечора
у лісі полював,
А півник в хаті порався
та квіти поливав.

От якось вранці вирушив
до лісу кіт-воркіт.

Аж тут лисичка хитрая
прибігла до воріт.

Прибігла, облизалася
гостреньким язичком
та й почала виспівувать
солодким голоском:

- Ой півнику-когутику,
який ти молодець!

Голівка в тебе масляна,
червоний гребінець.

Нема ні в кого пір’ячка,
такої довжини…
Ой вийди на подвір’ячко
ворота відчини!

Сподобалися півнику
привітливі слова,
він за ворота виглянув:
- А хто це там співа?

Схопила лиска півника
та й кинулась в байрак!

Кричить і б’ється півничок,
не вирветься ніяк.

- Ой котику-воркотику
біжи сюди, біжи!

Звільнитися від ворога
мені допоможи!

А кіт ще недалеко був,
щодуху пострибав,
нагнав хвостату злодійку
і друга врятував.

На другий день котові знов
іти до лісу час.

От він іде, а півнику
дає такий наказ:

Гляди ж, мій любий братику,
веди себе як слід.

Усяким хижим злодіям
не відчиняй воріт!

Пішов до лісу кіт- воркіт,
далеко десь бреде.

А вже лисичка тут як тут
і знов своє веде:

Ой півнику-когутику,
який ти молодець!

Яскраве в тебе пір’ячко,
червоний гребінець.

Ой вийди із хатиночки,
ворота відчини.

Я дам тобі насіннячка
ще й ягід бузини!

От півник тільки виглянув:

Хто ягоди приніс?

Схопила лиска півника
та й кинулась у ліс!

Щосили б’ється півничок:

кричить на всі лади:

Ой котику-воркотику
біжи скоріш сюди!

Примчав із лісу кіт-воркіт,
хоч і далеко був,
нагнав хвостату злодійку
і півника здобув.

На третій день збирається
ізнов до лісу кіт
та й каже: Ти вже ,півнику,
не відчиняй воріт.

А як не будеш слухатись,
потрапиш у біду.

Тебе вже я не визволю,
бо я далеко йду!

Лишився в хаті півничок,
сидить, забився в кут.

А вже лисичка хитрая
ізнову тут як тут.

Ой півнику-когутику,
який ти молодець!

Яскраве в тебе пір’ячко,
червоний гребінець.

Ой вийди на подвір’ячко
ворота відчини.

Прийшли співці з музиками
з чужої сторони.

Пісні співать збираються
ще й танці витінать.

Без тебе, без когутика,
не хочуть починать!

От півник тільки виглянув:

Які ще там пісні? –
Схопила лиска півника
та й зникла в гущині.

Хоч як не плакав півничок,
а котик не почув,
бо він у лісі темному
далеко дуже був.

Вертається увечері
додому кіт-воркіт –
нема в хатинці півника,
пропав його і слід!

- Ах ти ж хвостата злодійко,
ти знову тут була!

Мого дружка єдиного
до себе потягла…

Не став він часу гаяти,
Кіт і півник казкане став він лити сліз,
узяв мішок та шабельку
й пішов собі у ліс.

Приходить кіт на галяву:

і бачить: перед ним
стоїть хатинка лисяча
із ганком різьбленим.

А ось дочка лисиччина –
маленьке лисеня –
з метеликами грається
та жабок доганя.

Підкрався кіт тихесенько,
стрибнув, що сили мав,
і враз дочку лисиччину
за хвостик упіймав!

В мішку дочка лисиччина
пищить та верещить.

Лисичка з хатки вибігла,
побачила й кричить:

Ой котику-воркотику!

Та же ж моя дочка?!

А ти навіщо, злодійко,
взяла мого дружка?

Віддай негайно півника,
оддам тобі дочку! –
А півник , в хаті замкнений,
кричить: Ку-ку-рі-ку!

Побачила тут лисонька,
що спорити не слід,
та й випустила півника,
й дочку віддав їй кіт.

От кіт-воркіт із півником
вернулися назад.

І знову у хатиночці
настали мир і лад.

Лисиця вже боялася
приходити сюди.

А півник жив із котиком
і слухався завжди.