Палац білого лебедя (грецька казка)

***

Палац білого лебедя (грецька казка)  Жив колись на світі селянин. Мав він доньку, гарну-прегарну. Аж люди веселіли, коли її бачили.

  Одного вечора, повернувшись із поля, сиділи вони удвох біля хати, відпочивали. Раптом рипнула хвіртка, і у двір зайшла якась жінка з дівчиною. Підійшли ближче. Жінка й каже:

  – Я твоя двоюрідна сестра, а це моя донька. Ми жили далеко звідси, тому й не приходили до вас.

  Селянин зрадів гостям.

  – Доню,– каже він своїй дочці,– поцілуйся з тіткою і своєю сестрицею. Це єдині наші родичі в цілім світі.

  Потім жінка розповіла, що чоловік її помер; тяжко їм було жити в селі без рідних, от вони й прийшли сюди.

  – Дозвольте нам залишитись у вас! Ми будемо допомагати вам по господарству.

  – Залишайтеся,– відповів селянин. – Ми хоч у бідності живемо, але шматок хліба й для вас знайдеться. Я буду тільки радий. Та й дівчатам буде веселіше.

  Селянинова донька також зраділа гостям. Стала їх обнімати, цілувати. Вона й не знала, що до них лихо стукає в хату!..

  Перші дні жінка була лагідною, доброю, та згодом вона все взяла в свої руки. Що хотіла, те й робила. Коли селянин ішов працювати в поле, вона з ним відсилала і його доньку, а сама зі своєю донькою сиділа в холодку.

  Якось селянин пішов у місто продавати олію. Жінка й каже його доньці:

  – Бери глек і йди по воду.

  Дівчина пішла до криниці, зачерпнула води, але мотузок обірвався, і відро шубовснуло на дно.

  Повернулася вона додому з порожнім глеком, розповіла все, що сталося.

  Жінки заходилися кричати:

  – Біжи витягни відро і без нього не вертайся!

  Бідолаха знову пішла до криниці. Хоч як старалася, не могла дістати відро. Втративши надію витягти його, дівчина почала спускатися в криницю, тримаючись за виступи каміння. Вже дісталася до самої води, нахилилась, щоб узяти відро, коли бачить – двері. Дівчина відчинила їх і опинилася на стежці, що вела в підземелля.

  Ішла вона потемки. Раптом попереду з’явився широкий прохід. Стало ясно та гарно. На полі колосилося жито, зеленіли дерева, вітерець бавився в квітах.

  Жито запросило дівчину:

  – Збери мене, добра дівчино! Я вже дозріло. А серпа візьми он там, під шовковицею.

  Дівчина зібрала жито та й пішла далі.

  – Збери нас, дівчино,– обізвалися до неї квіти,– буде тобі гарний букет.

  Дівчина нарвала багато квітів: червоних, білих, блакитних.

  Незабаром вона опинилася посеред поля. Перед нею виріс мармуровий палац, навколо нього росли троянди й жасмин. По голубому озеру, що було біля палацу, плавав білий лебідь. Побачивши дівчину, він вигукнув:

  Ось і красуня з дикого краю,

  Я вже давно її тут виглядаю!

  Відчинилися двері палацу, і назустріч вийшла в дорогій сукні старенька жінка із золотою паличкою.

  – Що тобі треба? Як ти сюди потрапила? – спитала вона.

  Дівчина розповіла жінці, що з нею трапилося, і гірко заплакала. Жінка запросила її до палацу. А там! На підлозі валялося сміття, по кутках висіло павутиння. Все запорошила пилюка.

  – Я вже стара,– сказала жінка,– сил нема все це прибрати.

  – Не журіться,– відповіла дівчина,– я вам допоможу.

  Вона підмела зали, повитирала пил, принесла з озера води і повимивала все чисто. Заблищав у палаці мармур, засяяв кришталь, срібло і золото.

  Дуже зраділа жінка, коли побачила, як справно дівчина працює. А потім спитала, що вона хоче в нагороду.

  – Нічого мені не треба,– відповіла дівчина. – Я рада була вам допомогти.

  Попрощалася вона з жінкою та й пішла до криниці. Нахилилася, щоб дістати відро – дивиться, а води вже в криниці немає.

  Коли дівчина витягла відро нагору, воно наповнилося золотом.

  Щаслива, пішла вона додому. Там чекав батько. Він не знав, де поділася донька і дуже хвилювався, а коли побачив її з повним відром золота, сказав:

  – Тепер я спокійний за тебе, доню! Цього золота вистачить на все твоє життя. Мені й помирати не страшно.

  Сестру взяли завидки. Вона аж почорніла від злості..

  Другого дня, не гаючися, завидюща сестра пішла і собі до криниці. Вкинула туди відро, спустилася вниз і знайшла двері. Потім стежкою попрямувала до палацу.

  У полі її попросило жито:

  – Збери мене, дівчино, я вже дозріло! Серпа знайдеш он там, під шовковицею.

  – Не до тебе! – відмахнулася вона.

  Та й пішла собі далі.

  Дівчина нарвала букет квітів, але вони враз осипалися, зів’яли, і невдовзі вона тримала жмуток сухих стеблин.

  Так дівчина дісталася до палацу. А лебідь, ледве її побачив, вигукнув:

  Ти не любиш працювати,

  Лише гроші хочеш мати!

  Із палацу вийшла цариця.

  – Ласкаво просимо, заходь, дівчино,– сказала вона. – Як ти тут опинилася?

  – А так і опинилася! – буркнула та.

  Зайшли вони до палацу. Дівчина, побачивши сміття і пилюку, аж скривилася.

  – Я знала,– почала вона,– що у вас треба прибирати, але не знала, що так багато.

  Дівчина сяк-так повитирала пилюку, хлюпнула води на мармур і каже:

  – Я дуже поспішаю, пані! Приготуйте мені золото.

  І швидко подалася до криниці. Там вона знайшла своє відро. Але тільки підняла його нагору, відро наповнилося водою.

  Розгнівана дівчина кинула відро назад у криницю і гайнула додому.

  – Ти нам не сказала всю правду! – напосілася вона на сестру.

  Відтоді мати з донькою, коли чоловік кудись відлучався, не давали

  дівчині проходу. Вони знущалися з неї як тільки могли. Бідолашна терпіла їхні кривди, але батькові не признавалася.

  Якось вони побачили, що до двору під’їхала золота карета, запряжена шістьма білими кіньми. З карети вийшла стара жінка в дорогому вбранні і підійшла до них. Це була цариця підземного палацу. На голові у неї сяяла золота корона, а в руці вона тримала золоту паличку. За нею йшов яснолиций царевич. Він усміхався і тримав у руках три квітки: білу, червону й голубу.

  Коли царевич підійшов до гурту, цариця звернулася до чоловіка:

  – Я хочу, щоб твоя донька була мені невісткою. Вона приходила до нас недавно в літній палац. Я полюбила її, як рідну доньку, бо вона не лише красива, але й добра, роботяща дівчина.

  Чоловік не знав, що відповісти, коли почув такі слова. А царевич підійшов до дівчини і віддав їй квіти.

  Незабаром справили весілля, а зла тітка з донькою ледве не вмерли від горя і заздрощів.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)