Король Мідас був жахливим марнотратником. У його королівстві так повелося: кожен день – свято, кожен вечір – бал. Зрозуміло, що одного прекрасного дня не залишилося у короля ні копійки. Тоді пішов він до чарівника Аполло і розповів йому про своє горе. І чарівник зачарував його.
– Все, до чого торкнуться твої руки, – сказав він, – перетворюватиметься на золото!
Король Мідас навіть підскочив від радості і підстрибом побіг до свого автомобіля.
Але тільки він торкнувся дверцят, як автомобіль одразу ж став золотим. Все стало золотим: колеса золоті, шибки золоті, мотор золотий, навіть бензин перетворився на шмат золота. Зрозуміло, що машина не могла більше рухатися, і знадобилася пара волів, щоб дотягнути машину на буксирі до королівського палацу.
Король Мідас став ходити залами і рухати все поспіль: столи, стільці, шафи. І одразу все ставало золотим. Нарешті захотілося королю пити, він звелів принести склянку води, але ледве взяв її в руки, як склянка перетворилася на шмат золота, і вода теж перестала бути водою.
Довелося напувати короля з ложечки.
Настав час обіду. Взяв король виделку: вона перетворилася на золото. Гості заплескали в долоні і навперебій стали просити короля:
– Ваша величність, доторкніться до моїх гудзиків на куртці! Доторкніться до моєї парасольки!
Король Мідас усіх ощасливив, а коли взяв хліб, щоб нарешті поїсти, хліб теж перетворився на золото. Довелося королеві годувати короля кашкою з ложечки. Гості поховалися під стіл, бо не могли втриматись від сміху. Король Мідас розгнівався, схопив одного з них і смикнув за ніс. Ніс одразу ж став золотим, і бідолаха віддав духа.
Настав час лягати спати. Король Мідас доторкнувся подушки і перетворив її на золото, доторкнувся до простирадла, матраца – і ось уже замість ліжка лежить купа золота, твердого-претвердого. Не дуже поспиш на такому ложі. Довелося королю провести ніч у кріслі з піднятими догори руками – щоб до нічого не доторкнутися ненароком.
На ранок король смертельно втомився, і ледве розвиднілося, побіг до чарівника Аполло, щоб той розчарував його. Аполло погодився.
– Добре, – сказав він, – але будь уважний. Чаклунство пройде рівно через сім годин і сім хвилин. Весь цей час ти нічого не повинен чіпати, інакше все, чого ти торкнешся, перетвориться на гній.
Король Мідас пішов заспокоєний і почав стежити за годинами, щоб не торкнутися чогось раніше.
На лихо, годинник його трохи поспішав – щогодини біг вперед на одну хвилину. Коли минуло сім годин і сім хвилин, король Мідас відчинив дверцята свого автомобіля і сів у нього. Сів і опинився у великій купі гною. Бо не вистачало ще семи хвилин до кінця чаклунства.