Якось голодний заєць бігав-бігав лісом, а смачної поживи не знаходив. От і надумав він прокрастися до селянина на город і поласувати солодким бататом. Не знав він, що селянин сидить у сторожці і пильнує той город.
Заєць став гризти батат. Аж тут нагодився селянин та й хап його за вуха! Та заєць хитрий був – ураз прикинувся мертвим. Селянин перевернув його – не ворушиться заєць та й годі!
Селянин взяв зайця за вуха і поніс додому. А по дорозі трапилася йому харчівня. Він кинув зайця під деревом, а сам пішов випити чаю.
Заєць полежав трохи, а потім скочив та й помчав у ліс. Тільки його й бачили.
Минуло кілька днів. Зголоднілий заєць, не знайшовши ніде поживи, вирішив знову пробратися на город. Та селянин знову його спіймав. Знаючи, що заєць уміє прикидатися мертвим, він міцно зв’язав його і поніс до себе додому.
– Посади-но цього хитруна у вершу,– сказав він жінці.– Завтра на поминки буде у нас зайчатина.
Посадили бідолашного зайця у вершу, ще й важкою каменюкою зверху придавили. Заєць ретельно обдивився свою в’язницю і зрозумів – утекти ніяк. І став він метикувати, як би все-таки вийти зі скрути. Коли бачить – стоїть велика скляна банка з водою, і в ній плаває велика рибина.
– Гей, рибко! – тихенько покликав заєць.– Чи знаєш ти, що близький твій кінець? Завтра день поминок,– тебе засмажать і з’їдять. Як хочеш урятуватися, то бий щосили хвостом по воді. Банка буде хитатися, а потім упаде і розіб’ється. А ти доберешся до ставка – він тут зовсім поруч.
Рибина заплюскотіла в банці. І банка, як і сказав заєць, урешті розбилася. Водою залило всю підлогу – і риба по ній легко пострибала.
Заєць почекав, поки вона опиниться на березі, а тоді як закричить:
– Господарю! Господарю! Твоя риба втекла! Лови її! Лови!
Селянин із жінкою та сином кинулись за рибиною, а вона – шубовсть у
ставок! Син спересердя вхопив вершу, викинув звідти зайця і заходився виловлювати рибину. А заєць дременув до лісу.
Біг заєць, біг, аж поки добіг до широкої річки. Таку не перестрибнеш, і переправитись немає на чому. Розгубився заєць. Коли це бачить – лежить на березі крокодил, уткнувся носом у пісок та й відхекується. Заєць усміхнувся сам до себе й гукає:
– Гей. брате крокодил! Перевези мене на той берег, і я видам за тебе заміж свою сестру. А сестра моя – красуня з красунь, про це всі знають.
Крокодил розніжився від заячих слів і закивав головою.
Заєць стрибнув крокодилові на спину, і крокодил доправив його на той берег.
Стрибнувши на берег, заєць глузливо засміявся:
– Красненько дякую! Але не діждеш ти, щоб віддав за тебе свою сестру! А ти й повірив? Чи ти ба!
Крокодил розлютився і вирішив будь-що розквитатися з зайцем.
Якось заєць гуляв собі, і раптом йому страшенно схотілося пити. Він побіг до річки. Крокодил побачив зайця ще здалеку. Він поклав собі на голову жмут трави й тихенько підплив до лукавця. Заєць подумав, що то купина, і стрибнув туди, щоб поласувати свіжою зеленню. Тут його й схопив’ крокодил. Затиснув у пащі й сердито гарчить. А заєць раптом як засміється:
– Твоїм гарчанням хіба що малих дітей лякати! От якби ти зіпнув на всю пельку: «Ха! Ха!» –я б насправжки злякався!
Крокодил послухався зайця – роззявив пащеку та як зіпне: «Ха! Ха!» А заєць – стриб! – і на березі опинився.
Довго стояв і реготав, аж за боки брався, а потім спокійнісінько пішов собі.