Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Кобиляча голова (українська народна казка)

Казки про:
2926

Кобиляча голова (українська народна казка) Був собі дід та баба. От і в діда дочка, і в баби дочка. От баба пускає їх на досвідки прясти. Дідова ж дочка пряде, а бабина все нічого не робить, а як прийде додому, то ще й обмовить ту.

Ну баба й зненавиділа дідову дочку та й каже до діда:

– Поведи свою дочку, де хоч, там її і дінь, щоб вона в нас дурно хліба не їла!

От дід – нічого робить – і повів.

Веде та й веде, та завів її в ліс – аж там стоїть хатка пуста. Він її у ту хатку й увів.

– Сиди ж ти, дочко, тут, а я піду дровець нарубаю.

Та й пішов. Прив’язав колодочку до віконечка, а сам подався додому. То оце вітер повійне, а колодочка – стук-стук, стук-стук!

А дівчина:

– Це ж мій батечко дрівця рубає!

Сидить вона собі шиє та й не вийде подивитись, що воно стука.

Аж уже стала й ніч.

Коли це – стукотить-гримотить – кобиляча голова біжить.

– Дівко, дівко, одчини!

Вона й одчинила.

– Дівко, дівко, пересади через поріг!

Вона й пересадила.

– Дівко, дівко, дай вечерять!

Вона й вечерять дала.

– Дівко, дівко, постели!

Вона й послала.

– Дівко, дівко, – просить, – положи мене спать!

Вона й поклала.

– Дівко, дівко, заглянь мені в ліве вухо, а в праве виглянь!

Вона й заглянула, а там – і лавки, і двори, і будинки великі, і всяка всячина.

От як виглянула в праве вухо – й така стала гарна!

Згодом вийшла вона заміж за такого хорошого парубка, і живуть собі гарно.

Діждали свята, вона й каже до свого чоловіка:

– Поїдьмо та й поїдьмо до мого батька в гості.

– То й поїдьмо, – каже чоловік.

Поїхали.

От як приїхали, а мачуха аж перелякалась, як побачила, що вона така стала, та й каже дідові:

– Поведи та й поведи й мою дочку, куди свою водив!

Він узяв та й повів.

Веде та й веде – коли ліс, а в лісі пуста хатка стоїть. Він узяв та туди її й завів:

– Отут тобі, дочко, жить!

Та й пішов собі.

А вона досиділа аж до вечора, коли це – стукотить-грюкотить – кобиляча голова біжить.

– Дівко, дівко, одчини!

А вона:

– Не велика пані, сама одчиниш.

Вона й одчинила.

– Дівко, дівко, пересади через поріг.

Не велика пані, сама перелізеш.

Вона й перелізла.

– Дівко, дівко, дай вечерять.

– Не велика пані, й сама візьмеш!

Вона й повечеряла.

– Дівко, дівко, постели спать.

– Не велика пані, й сама постелиш.

Вона й послала.

– Дівко, дівко, заглянь мені в ліве вухо, а в праве виглянь.

Вона й заглянула. А там – один ліс, та такий густий та темний – оком не проглянеш. Тут де не взявся вовк, ухопив її та й поніс не знать куди.

От, а в діда була собачка маленька. То оце вона лежить на призьбі та:

– Дзяв-дзяв! Дідова дочка – як ясочка, а бабиної дочки і слуху не чуть!

То баба:

– А, капосна собака, як дражниться!

Та й піде й прожене собачку з призьби і поб’є.

То баба в хату, а собачка знову на призьбу та:

– Дзяв-дзяв! Дідова дочка – як ясочка, а бабиної дочки і слуху не чуть.

От баба і каже дідові:

– Йди, діду, довідайся, щб воно за знак, що твоя дочка приїздила в гості, а моєї й слуху не чуть.

Дід і пішов довідаться.

Коли приходить він туди – аж тільки хатка пуста у лісі стоїть.



== Читать на русском языке ==