Кінь утік (Василь Сухомлинський)

Це було в четвертому класі. Всі схилились над зошитами. Учитель дав задачі для самостійного розв'язування, і діти уважно працювали. Віталик сидів на останній парті. Він уже закінчував розв'язувати задачу, як раптом на парту впала записка.

«Це знову, мабуть, від Петрика,– подумав Віталик.– Знову просить ковзани. Що ж я йому весь час даватиму свої ковзани?»

– Іване Петровичу,– сказав Віталик,– мені хтось записку кинув... Хіба ж можна на уроці записки писати?

– Записки на уроці писати не можна,– сказав Іван Петрович.– Але якщо вже тобі хтось написав, то розповідати про неї вчителеві – недобре, Віталику. Записка – це ж таємниця, яка мусить бути відома тільки тобі і твоєму товаришеві. А ти розголошуєш цю таємницю. Візьми записку, заховай, на перерві прочитаєш...

Віталик почервонів. Тепер він зрозумів, що вчинив негарно.

У класі запанувала тиша. Дехто з хлопців час від часу підводив голову, дивився на Віталика, і в тих поглядах хлопчик бачив подив і обурення.

Віталик розгорнув записку і прочитав: «Віталику,– писав Петрик,– я намалював вогнегривого коня. Якщо хочеш, дам тобі».

На перерві Віталик підійшов до Петрика.

– Давай коня, – сказав Віталик.

– Утік кінь...– тихо відповів Петрик.