Казка про лінивого їжачка (Ольга Зубер)

Йшов Дощик. Поряд з ним тупцяв Їжачок. Дощик трудився: напував ялинки, наповнював струмки. А Їжачок швендяв без діла. Був ще той лінюх!

От скортіло йому грибочками поласувати. Неабияк полюбляв їх. Особливо лисички. Та полінувався шукати. Провів він Дощика на узлісся, а сам повернувся додому та й вмостився спати. Крутився-крутився, а грибочків таки хочеться. А тоді думає:

– Чого це мені ще за тими грибочками бігати? Хай самі до мене приходять!

Виніс він на двір кошика, а сам вмостився хатинці та й почав кликати:

– Лисички! Лисички!

А неподалік була лисяча нірка. І жили в ній дві лисички-сестрички. Почули вони, що Їжачок кличе, прибігли й питають:

– Чого тобі, Їжачку?

– Мені нічого! – озивається той.

Тілько-но руденькі повернулись було додому, як знову:

– Лисички! Лисички!

Прибігли знову:

– Чого тобі, Їжачку?

– Та нічого, кажу! – аж розсердився колючий. – А тоді як закричить:

– Лізьте в кошик!

Дивляться лисички, й справді кошик стоїть. Переглянулися та й залізли удвох до кошика. Вмостилися зручненько та й поснули. Заснув, нарешті й Їжачок.

Настав ранок. Прокинувся він та й каже сам до себе:

– Поки я спав, мабуть, цілий кошик лисичок назбирався! – солодко потягнувся колючий.

Вийшов надвір. Аж глядь, а в кошику й справді лисички! Сплять аж сопуть! Оторопів Їжачок та й почав їх будити:

– Гей, лисички! А що ви тут робите?

– Ти ж сам сказав, щоб ми в кошик залізли... – потирають оченята сестрички.

Ох, як стало Їжачкові соромно! Що через нього лисички в кошику ночували!

– А ви грибочки любите? – питає.

– Ще й як! Особливо лисички!

То приходьте до мене в гості. Разом пообідаємо!

– Добре! – зраділи сестрички й весело пострибали додому.

А Їжачок схопив кошика й гайда грибочки збирати! Приготував обід, пригостив лисичок. Й сам собі ще довго дивувався, як то він кликав лисичок до кошика лізти!