Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Язиката Хвеська (українська народна казка)

Казки про:
1652

Язиката Хвеська (українська народна казка) Нема гірше од того чоловіка, що не вміє язика за зубами вдержати. А найбільше лихо з жінками. Тільки що почує, зараз уже й задзвонила по всьому селу: «Ой кумасю ріднесенька, що я чула! Та тільки глядіть, нікому не кажіть, бо це таке, що нікому й знати не можна, я це вам тільки...» І почала! А кума почула та другій кумі, а та – третій, а третя – п'ятій – десятій, і ото вже всі про те знають, чого не треба нікому знати.

От були собі чоловік і жінка, Петро і Хвеська. І гарна б жінка була Хвеська, усім гарна, та тільки на язик швидка. Що не скаже їй чоловік, усе своїм довгим язиком розплеще. Просто хоч нічого їй не кажи! Уже її чоловік і прохав, і вмовляв, і сердився – нічого не помага!

От раз поїхав Петро орати та й виорав гроші, скарб. А було це ще за панщини. І дума він: «Як довідається економ, то відніме. А довідається неминуче, бо від Хвеськи не сховаєшся, вона по всьому селу рознесе. Що його робити?»
Думав, думав бідолаха та й надумав: «Треба,– каже,– одучити її од такої поганої звички. Та й гроші щоб не пропали».

Ото взяв він ті гроші, привіз їх додому, заховав, а жінці нічого не каже. А другого дня Петро – в базар; купив там трохи не з лантух бубликів та зайця застреленого, а вертаючись з базару, привернув до річки та витяг з ятерів та з верші рибу, а зайця положив у вершу.

Тоді рибу ту одніс у ліс і порозкидав попід кущами, а ті бублики взяв та й почіпляв на одній груші, що на краю лісу стояла. Тоді вертається додому, пообідали з жінкою, от він і каже їй:

– Жінко, а ходімо в ліс, пошукаємо, чи не притхнулась там риба, то позбираємо!

А Хвеська каже:

– Що це ти, чоловіче, здурів, чи що? Хіба ж таки буває у лісі риба?

– Авжеж, буває,– каже Петро,– здається, сьогодні ліс притхнувся, то ми й назбираємо риби. Ось ходім лиш!

Хвеська не вірить, а все ж пішла. Приходить у ліс, коли так: то під тим, то під тим кущем лежить риба. Петро тоді й каже:

– А що, Хвесько? Не казав я тобі?

– Оце диво! – говорить вона.– І родилася, і хрестилася, а такого дива не бачила.

– Ну, добре,– каже Петро,– ходім лишень до річки, чи не піймався часом заєць у ятір або у вершу!

– Тю на тебе, чоловіче! Чи ти не здурів? – каже Хвеська.– Де ж таки видано, щоб зайці у верші ловились?

– Не видано! Отже, ти й риби в лісі не бачила, а єсть же! Ходім лиш! – каже він.

Пішли... Виходять на узлісся, аж стоїть груша, і на ній бубликів рясно – аж віти гнуться. Хвеська кричить:

– Чоловіче, чоловіче! Чи бачиш? Бублики на груші!

– Та бачу,– каже чоловік,– то що?

– Та як же таки: бублики на груші! Хіба ж таки бублики ростуть на груші?

– Звісно, не ростуть,– каже він.– А то, мабуть, бублейна хмара йшла та й зачепила ліс, оце й зосталися бублики.

– Нум же, чоловіче, струшувати!

Струсили, ідуть до річки. Витяг чоловік ятір – нема нічого, витягає другий – нема; тоді вершу, аж у ній заєць.

– Ох ти ж моя ненько! – аж скрикнула Хвеська.– Заєць у верші! І родилась, і хрестилась, такого не бачила.

– То що, що не бачила? – каже Петро.– Не бачила, то побачиш! Ходім лиш додому, а то вже пізно.

Ото позабирали та й пішли. Приходить додому, жінка й почала:

– І що то, чоловіче, за день такий! І родилась, і хрестилась, такого дня не бачила: риба в лісі, заєць у верші, бублики на груші!

– Це ще нічого,– каже Петро.– От що диво, я сьогодні й гроші знайшов.

– Йо!?

– Їй-бо знайшов!

– А де ж вони, чоловіче?

– Та ось! – Витяга ті гроші.

– Отепер же, чоловіче, будемо ми багаті!

– Будемо,– каже чоловік,– та не дуже, бо як економ довідається, то зараз одніме.

– От! – казже жінка.– А як же він довідається? Щоб мені те та се – я нікому не скажу!

– Гляди ж, жінко, не кажи, а то буде нам лихо. Та гляди, не кажи нікому й про те, що ми в лісі та в річці знаходили, бо люди як довідаються, що це був такий день, то зараз догадаються, що я гроші знайшов, бо в такі дні звичайно скарби знаходять.

Отак Петро каже жартуючи, а Хвеська:

– Добре,– каже,– нікому в світі не скажу. Ото вже надвечір чути галас, гомін на селі.

– Чоловіче, що таке? – Хвеська питається.– От там! – каже.

– То що-бо там таке? Я піду подивлюся!

– От не дивись та не слухай поганого,– каже Петро.

А Хвеська:

– Та ну-бо, Петрику, голубчику, ріднесенький, скажи!

– Та то,– каже чоловік,– наш пан економ та покрав у пана ковбаси, то тепер його по селу водять та ковбасами б'ють, щоб більше не крав!

Це ж чоловік так собі, на сміх вигадує, а Хвеська вже й повірила, вже й кортить їй.

– Ох, лишенько! Побіжу я до куми Меланки та розкажу! – скрикнула Хвеська та так і схопилася з місця.

– От не ходи краще та сиди дома! – каже чоловік.– Хіба ти не знаєш нашого економа? Він як довідається, що ти про його таке розказувала, то й тебе й мене з'їсть.

Хвеська послухалась і не пішла. Ото й терпить вона, не каже нічого про ті гроші день чи два, а далі не втерпіла – як-таки про своє щастя не розказати? І побігла до куми Меланки. Прибігла, «добридень» сказала, сіла. Сидить, от-от хочеться сказати, та боїться. А далі:

– От горе на світі убогому, хоч би й нам. Хотіла справити собі нові чоботи к святу, так нема за що й справити.

А кума Меланка й собі:

– Що правда, то правда, кумасю, я ж кажу!..

А Хвеська не дає їй і доказати та зараз своє:

– Ну, та, може, бог дасть, скоро не будемо вбогі...

– Як-то так? – питається кума Меланка, а саме вже й вухо нашорошила.

– Ох, кумасю, не знаю, як і казать...

– Та кажіть-бо, кажіть,– умовляла кума Меланка.

– Та не знаю, як і казать, бо це діло таке, що нікому, нікому не велів чоловік казати!

– Ох, ненько! Та хіба ж я така? Та я все одно, що стіна! – каже кума Меланка.

– Ну, куманю,– каже Хвеська,– це вже я вам тільки та глядіть же – нікому, нікому!

Та й давай пошепки про ті гроші.

Тільки Хвеська з хати, а кума Меланка за свиту та до куми Пріськи:

– Ох, кумочко, чи ви чули?..

А тут свято трапилось, кума Пріська пішла до куми Марини, в неї вже є кума Явдоха – вже й бесіда готова. Погуляли та й про Петрові гроші погомоніли.

А тут саме на той день Петро та й посварився за щось на Хвеську і добре-таки нагримав. Вона тоді:

– Стривай же ти, такий-сякий! Коли так!..

І побігла, і вже дзвонить по всьому селу, що її чоловік налаяв і трохи не бив, і що він гроші знайшов, і що він ховається з ними, і все.

Ото день чи два поминуло – кличуть Петра в контору, до економа. Той на його зараз мокрим рядном:

– Кажи, такий-сякий, знайшов гроші?

– Ні,– каже Петро,– не знаходив.

– Як не знаходив? Адже твоя жінка каже!

– А що ж, пане, що моя жінка каже? Моя жінка не сповна розуму, то вона чого й на світі нема наплете!

– А так чи не так! – каже економ.– Покликать сюди жінку! Ото зараз тую Хвеську приводять. Питається економ:

– Знайшов твій чоловік гроші?

– Знайшов,– каже,– паночку, знайшов!

– А що,– питається тоді економ у Петра,– бачиш?

– Та що,– каже той,– вона чого не наплете! А ви краще спитайте її, пане, коли се було?

– А коли се було? – питається економ.

– Еге! Коли! Саме тоді, як ліс притхнувся, ми ходили в ліс по рибу та під кожним кущем рибу збирали.

– Що ще далі скажеш? – питається Петро.

– Еге! Що! Тепер уже не одбрешешся! Саме тоді й було, як ми рибу в лісі збирали, і бублейна хмара йшла, і в лісі бубликів ми натрусили, і в вершу заєць піймався.

– Ото слухайте, пане,– каже Петро,– чи ж вона до діла плете? Нехай вона вам до пуття розкаже, коли й як то було.

– Еге, коли й як! Саме тоді, як увечері вас, милостивий пане, по селу водили...

– А чого мене водили по селу? – питається економ.

– Коли ж... вибачайте, пане... Уже коли питаєтесь, то казатиму. Тоді саме, як вас били ковбасами, що ви у пана покрали...

Як скрикне ж економ:

– Ах ти така-сяка! Як ти мені смієш таке казати?! Візьміть її та дайте доброго хльосту, щоб казна-чого не базікала!

Тут Петро оступився, почав просити, що його жінка несповна розуму.

Ото пан подумав, подумав – і справді дурна, узяв та й пустив.

От ідуть вони вдвох, Хвеська і Петро, він собі сміється з-під вуса, а вона й носа похнюпила, розчовпала, що вклепалась. Прийшли додому, вона в плач:

– Так ти,– каже,– мене підвів!

– Хвесько, жінко моя люба,– каже Петро, не я тебе підвів, ти сама себе підвела! От не ляпай ніколи по-дурному язиком, то й нічого не буде. А тепер не сердься, та давай помиримося.

Ото й помирились, живуть та потрошку ті гроші тратять. А Хвеська бачить, що лихо багато балакати, та й знишкла.

Щоб не повторювати помилок Хвеськи, скристайтеся порадами подруги, яка порадить Вам як потрібно діяти.



== Читать сказку на русском ==