Язиката Хвеська (українська народна казка)

***

Язиката Хвеська (українська народна казка) Нема гірше од того чоловіка, що не вміє язика за зубами вдержати. А найбільше лихо з жінками. Тільки що почує, зараз уже й задзвонила по всьому селу: «Ой кумасю ріднесенька, що я чула! Та тільки глядіть, нікому не кажіть, бо це таке, що нікому й знати не можна, я це вам тільки...» І почала! А кума почула та другій кумі, а та – третій, а третя – п'ятій – десятій, і ото вже всі про те знають, чого не треба нікому знати.

От були собі чоловік і жінка, Петро і Хвеська. І гарна б жінка була Хвеська, усім гарна, та тільки на язик швидка. Що не скаже їй чоловік, усе своїм довгим язиком розплеще. Просто хоч нічого їй не кажи! Уже її чоловік і прохав, і вмовляв, і сердився – нічого не помага!

От раз поїхав Петро орати та й виорав гроші, скарб. А було це ще за панщини. І дума він: «Як довідається економ, то відніме. А довідається неминуче, бо від Хвеськи не сховаєшся, вона по всьому селу рознесе. Що його робити?»

Думав, думав бідолаха та й надумав: «Треба,– каже,– одучити її од такої поганої звички. Та й гроші щоб не пропали».

Ото взяв він ті гроші, привіз їх додому, заховав, а жінці нічого не каже. А другого дня Петро – в базар; купив там трохи не з лантух бубликів та зайця застреленого, а вертаючись з базару, привернув до річки та витяг з ятерів та з верші рибу, а зайця положив у вершу.

Тоді рибу ту одніс у ліс і порозкидав попід кущами, а ті бублики взяв та й почіпляв на одній груші, що на краю лісу стояла. Тоді вертається додому, пообідали з жінкою, от він і каже їй:

– Жінко, а ходімо в ліс, пошукаємо, чи не притхнулась там риба, то позбираємо!

А Хвеська каже:

– Що це ти, чоловіче, здурів, чи що? Хіба ж таки буває у лісі риба?

– Авжеж, буває,– каже Петро,– здається, сьогодні ліс притхнувся, то ми й назбираємо риби. Ось ходім лиш!

Хвеська не вірить, а все ж пішла. Приходить у ліс, коли так: то під тим, то під тим кущем лежить риба. Петро тоді й каже:

– А що, Хвесько? Не казав я тобі?

– Оце диво! – говорить вона.– І родилася, і хрестилася, а такого дива не бачила.

– Ну, добре,– каже Петро,– ходім лишень до річки, чи не піймався часом заєць у ятір або у вершу!

– Тю на тебе, чоловіче! Чи ти не здурів? – каже Хвеська.– Де ж таки видано, щоб зайці у верші ловились?

– Не видано! Отже, ти й риби в лісі не бачила, а єсть же! Ходім лиш! – каже він.

Пішли... Виходять на узлісся, аж стоїть груша, і на ній бубликів рясно – аж віти гнуться. Хвеська кричить:

– Чоловіче, чоловіче! Чи бачиш? Бублики на груші!

– Та бачу,– каже чоловік,– то що?

– Та як же таки: бублики на груші! Хіба ж таки бублики ростуть на груші?

– Звісно, не ростуть,– каже він.– А то, мабуть, бублейна хмара йшла та й зачепила ліс, оце й зосталися бублики.

– Нум же, чоловіче, струшувати!

Струсили, ідуть до річки. Витяг чоловік ятір – нема нічого, витягає другий – нема; тоді вершу, аж у ній заєць.

– Ох ти ж моя ненько! – аж скрикнула Хвеська.– Заєць у верші! І родилась, і хрестилась, такого не бачила.

– То що, що не бачила? – каже Петро.– Не бачила, то побачиш! Ходім лиш додому, а то вже пізно.

Ото позабирали та й пішли. Приходить додому, жінка й почала:

– І що то, чоловіче, за день такий! І родилась, і хрестилась, такого дня не бачила: риба в лісі, заєць у верші, бублики на груші!

– Це ще нічого,– каже Петро.– От що диво, я сьогодні й гроші знайшов.

– Йо!?

– Їй-бо знайшов!

– А де ж вони, чоловіче?

– Та ось! – Витяга ті гроші.

– Отепер же, чоловіче, будемо ми багаті!

– Будемо,– каже чоловік,– та не дуже, бо як економ довідається, то зараз одніме.

– От! – казже жінка.– А як же він довідається? Щоб мені те та се – я нікому не скажу!

– Гляди ж, жінко, не кажи, а то буде нам лихо. Та гляди, не кажи нікому й про те, що ми в лісі та в річці знаходили, бо люди як довідаються, що це був такий день, то зараз догадаються, що я гроші знайшов, бо в такі дні звичайно скарби знаходять.

Отак Петро каже жартуючи, а Хвеська:

– Добре,– каже,– нікому в світі не скажу. Ото вже надвечір чути галас, гомін на селі.

– Чоловіче, що таке? – Хвеська питається.– От там! – каже.

– То що-бо там таке? Я піду подивлюся!

– От не дивись та не слухай поганого,– каже Петро.

А Хвеська:

– Та ну-бо, Петрику, голубчику, ріднесенький, скажи!

– Та то,– каже чоловік,– наш пан економ та покрав у пана ковбаси, то тепер його по селу водять та ковбасами б'ють, щоб більше не крав!

Це ж чоловік так собі, на сміх вигадує, а Хвеська вже й повірила, вже й кортить їй.

– Ох, лишенько! Побіжу я до куми Меланки та розкажу! – скрикнула Хвеська та так і схопилася з місця.

– От не ходи краще та сиди дома! – каже чоловік.– Хіба ти не знаєш нашого економа? Він як довідається, що ти про його таке розказувала, то й тебе й мене з'їсть.

Хвеська послухалась і не пішла. Ото й терпить вона, не каже нічого про ті гроші день чи два, а далі не втерпіла – як-таки про своє щастя не розказати? І побігла до куми Меланки. Прибігла, «добридень» сказала, сіла. Сидить, от-от хочеться сказати, та боїться. А далі:

– От горе на світі убогому, хоч би й нам. Хотіла справити собі нові чоботи к святу, так нема за що й справити.

А кума Меланка й собі:

– Що правда, то правда, кумасю, я ж кажу!..

А Хвеська не дає їй і доказати та зараз своє:

– Ну, та, може, бог дасть, скоро не будемо вбогі...

– Як-то так? – питається кума Меланка, а саме вже й вухо нашорошила.

– Ох, кумасю, не знаю, як і казать...

– Та кажіть-бо, кажіть,– умовляла кума Меланка.

– Та не знаю, як і казать, бо це діло таке, що нікому, нікому не велів чоловік казати!

– Ох, ненько! Та хіба ж я така? Та я все одно, що стіна! – каже кума Меланка.

– Ну, куманю,– каже Хвеська,– це вже я вам тільки та глядіть же – нікому, нікому!

Та й давай пошепки про ті гроші.

Тільки Хвеська з хати, а кума Меланка за свиту та до куми Пріськи:

– Ох, кумочко, чи ви чули?..

А тут свято трапилось, кума Пріська пішла до куми Марини, в неї вже є кума Явдоха – вже й бесіда готова. Погуляли та й про Петрові гроші погомоніли.

А тут саме на той день Петро та й посварився за щось на Хвеську і добре-таки нагримав. Вона тоді:

– Стривай же ти, такий-сякий! Коли так!..

І побігла, і вже дзвонить по всьому селу, що її чоловік налаяв і трохи не бив, і що він гроші знайшов, і що він ховається з ними, і все.

Ото день чи два поминуло – кличуть Петра в контору, до економа. Той на його зараз мокрим рядном:

– Кажи, такий-сякий, знайшов гроші?

– Ні,– каже Петро,– не знаходив.

– Як не знаходив? Адже твоя жінка каже!

– А що ж, пане, що моя жінка каже? Моя жінка не сповна розуму, то вона чого й на світі нема наплете!

– А так чи не так! – каже економ.– Покликать сюди жінку! Ото зараз тую Хвеську приводять. Питається економ:

– Знайшов твій чоловік гроші?

– Знайшов,– каже,– паночку, знайшов!

– А що,– питається тоді економ у Петра,– бачиш?

– Та що,– каже той,– вона чого не наплете! А ви краще спитайте її, пане, коли се було?

– А коли се було? – питається економ.

– Еге! Коли! Саме тоді, як ліс притхнувся, ми ходили в ліс по рибу та під кожним кущем рибу збирали.

– Що ще далі скажеш? – питається Петро.

– Еге! Що! Тепер уже не одбрешешся! Саме тоді й було, як ми рибу в лісі збирали, і бублейна хмара йшла, і в лісі бубликів ми натрусили, і в вершу заєць піймався.

– Ото слухайте, пане,– каже Петро,– чи ж вона до діла плете? Нехай вона вам до пуття розкаже, коли й як то було.

– Еге, коли й як! Саме тоді, як увечері вас, милостивий пане, по селу водили...

– А чого мене водили по селу? – питається економ.

– Коли ж... вибачайте, пане... Уже коли питаєтесь, то казатиму. Тоді саме, як вас били ковбасами, що ви у пана покрали...

Як скрикне ж економ:

– Ах ти така-сяка! Як ти мені смієш таке казати?! Візьміть її та дайте доброго хльосту, щоб казна-чого не базікала!

Тут Петро оступився, почав просити, що його жінка несповна розуму.

Ото пан подумав, подумав – і справді дурна, узяв та й пустив.

От ідуть вони вдвох, Хвеська і Петро, він собі сміється з-під вуса, а вона й носа похнюпила, розчовпала, що вклепалась. Прийшли додому, вона в плач:

– Так ти,– каже,– мене підвів!

– Хвесько, жінко моя люба,– каже Петро, не я тебе підвів, ти сама себе підвела! От не ляпай ніколи по-дурному язиком, то й нічого не буде. А тепер не сердься, та давай помиримося.

Ото й помирились, живуть та потрошку ті гроші тратять. А Хвеська бачить, що лихо багато балакати, та й знишкла.

Щоб не повторювати помилок Хвеськи, скристайтеся порадами подруги, яка порадить Вам як потрібно діяти.


== Читать сказку на русском ==

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)