Геркулес зі штату Віргінія (американська казка)

Америка уславилася багатьма своїми синами, котрі увійшли в історію як хоробрі, сильні та добрі люди. Таким були велетень-лісоруб та ковбой диких прерій, Пекос Білл і Поль Ваньяна, легендарний фермер Джон Яблуневе Зернятко і ще багато славетних піонерів, які освоювали північно-американські землі.

До таких людей належав і Пітер Франциско зі штату Віргінія.

Досі серед людей ходять чутки про його дивовижну силу і безстрашні подвиги.

Їх було досить багато, але розповісти про всі не вистачить часу і сил, тому мова лише про один.

Пітер не був уродженцем штату Віргінія: він перебрався туди здалеку. Люди кажуть, його коріння з Португалії, але так це чи ні – вже не перевірити. Та й яка різниця! Головне, що його вчасно знайшли ще немовлям на березі океану.

Корабель, на якому маленький Пітер плив разом з сім’єю, під час шторму налетів на прибережні скелі й розбився. З усіх пасажирів вижив лише наш герой. Сталося це в районі Хопуелла, що поблизу Пітерсберга, штат Віргінія.

Доля виявилася прихильною до малюка – його взяв до себе на виховання суддя Джеромі Вотлберг, чия ферма знаходилася неподалік узбережжя. Це його дружина знайшла хлопчика на березі. А оскільки у неї не могло бути дітей, то міс Волтберг дуже зраділа знахідці. Отож хлопчик потрапив до чудової сім’ї.

Хлопчик швидко зростав і мужнів. Уже в шістнадцять років він справжнім велетом, а про його богатирську силу ходили легенди. Але, попри велику силу, за характером він був тихий, майже боязкий, до чужих прав свого носа не сунув і кулаками махав лише для того, щоб відстояти честь, гідність, справедливість, добро і красу.

І от прийшов час, коли американці вирішили: досить їм бути колонією! І оголосили війну британській короні.

Пітер добровільно став до перших лав повстанського війська. У кровопролитних боях за свободу він відзначився силою і хоробрістю. Постійно опинявся я у самому пеклі битви; часто саме завдяки йому війська Америки здобували перемогу.

Пітер став легендарним вояком .Усі – від рядового до генерала – знали про його подвиги і пишалися тим, що Пітер носить мундир американського солдата.

Генерал Джордж Вашингтон нагородив Пітера іменною шпагою – шести футів завдовжки. Але це зовсім не заважало американському Геркулесу розмахувати нею в бою, як пір’їнкою. А генерал Лафайєт узагалі був найкращим другом Пітера – власне, як і всі, з ким герой воював пліч-о-пліч.

Коли ж війна закінчилась, Пітер повернувся до цивільного життя і благополучно відкрив готель з салуном. Але про свою відповідальність перед людьми не забував, бо знав, що велика сила – це насамперед велика відповідальність.

Ось лише один випадок з мирного життя Пітера. Одного разу він сидів на ґанку свого готелю і з задоволенням пив смачну каву, заїдаючи її свіжою булочкою.

Раптом на горизонті показалася хмара пилу. Далі Пітер почув тупотіння коня. То вершник скакав курною дорогою.

– Оце удача! – подумав Пітер.

– Адже їде подорожній, значить йому потрібні їжа й притулок.

За чверть години вершник прискакав до салуну Пітера. Подорожнім виявився чолов’яга-велетень із самовдоволеним обличчям.

– Доброго вам ранку, сер! – звернувся до нього Пітер.

– Якщо ви шукаєте, де б можна було зупинитися і смачно попоїсти, а потім ще й відпочити з дороги, то ви вже приїхали! На багато миль звідси у нас найкраща кухня. І вільних кімнат скільки завгодно...

– Мені не потрібна кімната! І не їсти я сюди приїхав! – мовив наче відтяв незнайомець.

– А навіщо ж тоді? – здивовано повів бровою Пітер.

– Ви – Пітер Франциско? – питанням на питання відказав приїжджий.

– Так, це я. А хто питає?

– Мене звуть Великий Джо! Я прискакав із самого Канзасу, щоб довести – я сильніший за Пітера Франциска!

– А з чого ти взяв, що сильніший за мене, Джо? Як мені відомо, у Канзасі живуть або дроворуби, або дурні. Сокири я в тебе не бачу, значить, вибір не великий... – насмішкувато мовив Пітер.

Але намагання Пітера покепкувати з приїжджого виявилися марними. Той дійсно був простакуватим. Тому відказав ще раз, суворим голосом:

– Я віддухопелю тебе, шинкарю! Най усі знають, що Великий Джо найсильніший на цьому континенті! – вигукнув здоровань. А потім навіщось додав:

– Боже, бережи Америку!..

Пітер задумливо потер собі підборіддя, а далі звернувся до співрозмовника:

– Що ж, я не проти помірятися з тобою силою. Але, може, ти спершу зійдеш з коня і зайдеш на подвір’я?

– Для того щоб довести, що я найсильніший, мені навіть не доведеться вставати з сідла, бо справжні ковбої...

Тут голос Джо змовк, оскільки він відчув, що разом з конем здіймається в повітря. То Пітеру стало нудно слухати базікання чергового телепня з Канзасу, який вирішив, що він найсильніший в Америці. Отож Пітер підняв коня разом з вершником та й заніс їх на власне подвір’я. Після чого акуратно поставив на землю і закрив ворота.

– Ну що, здорованю, може, все ж злізеш зі свого коня? – повторив своє прохання Пітер.

Раптом із Джо сталося щось дивовижне. Він перестав бути нахабним та зухвалим; навпаки – став боязким і сором’язливим.

– Звичайно-звичайно, містере Франциско! – залепетав він.

– Хіба ж не злізеш, якщо тебе така людина просить!.. – Джо миттю зіскочив з коня і зняв капелюха.

– То що, Великий Джо, у який спосіб бажаєш доводити свою силу? – посміхаючись, запитав Пітер.

– Та що там доводити, містере Франциско... Адже я зовсім нічого такого і не хотів! – затинаючись, почав виправдовуватися Джо.

– Як же – нещодавно ти волав на всю округу, що найсильніший на цьому континенті! – продовжував Пітер.

– Так, звичайно. Але тільки після вас, містере Франциско, тільки після вас! – продовжував лепетати Джо.

– А, ну якщо так, тоді кажи: чого прийшов? – не вгамовувався Пітер.

Своїм питанням він трохи збентежив співрозмовника, одначе той вчасно знайшов відповідь:

– Так проїздом я тут, містере Франциско. Здалеку побачив ваш салун. Дай-но, думаю, заскочу до Геркулеса з Віргінії – привітатися. Та й перехоплю поїсти, а то з минулого вечора в роті й ріски не було.

– Що ж, гостям у моїй господі завжди раді! – ввічливо відказав на те Пітер. І повів "найсильнішу людину Америки" до салуну: пригощати "чим Бог послав".

Джо гостював до наступного дня. І більше не патякав зайвого. Натомість уважно слухав захопливі історії про пригоди Геркулеса зі штату Віргінія.