Розумний Яро (вірменська казка)

***

Розумний Яро (вірменська казка)

Жили-були в одному місті три дурисвіти безбороді. Щоднини виходили вони на шлях та й ошукували зустрічних селян як тільки могли. Якось один селянин, на ім’я Яро, вирядив до міста свого сина, щоб той продав корову.

– Прав, синку, за неї не менше трьох золотих, така вже вона гарна та молочна!

От погнав хлопець корову, аж гульк – перестріває його за селом один безбородий.

– Здоров був, братику! – каже безбородий.– Чи не продаси, бува, теля?

– Добридень,– відповідає хлопець,– але яке ж це теля? Це наша корівка, гарна та молочна.

– Корівка? – зареготав безбородий.– Це ж теля, а не корова! Якщо вже намірився його продати, ось тобі тридцять курушів.

– Ти що, на глузи мене береш? – відповів хлопець і погнав корову далі.

Невдовзі бачить – ще один безбородий чимчикує.

– Продай теличку, хлопче,– каже безбородий.

– Це корова, а не теличка,– заперечує хлопець.

– Оце так устругнув! – глузує безбородий.– Слухай-но, братику, я тобі заплачу на десять курушів більше, ніж будь-хто. Не пристанеш на мою ціну – пожалкуєш.

– Ні,– сказав хлопець і погнав корову далі. Іде він та й думає: «Може, й справді батько замість корови теличку дав?»

Незабаром дістався хлопець до міста. Тут перепинив його третій безбородий:

– Продай телицю!

– Це ж корова,– вже невпевнено відповідає хлопець.

– Хай мене грім поб’є, коли не телиця,– клянеться безбородий,– чи ж мені тебе дурити? Продай мені її, а я тобі дам за неї на п’ятнадцять курушів більше, ніж будь-хто.

Розумний Яро (вірменська казка)

– Що за чудасія? – дивується хлопець.– Хто не стрінеться, всі торочать, що в мене теличка, а не корова. Мабуть, і справді так.– Хлопець і каже: – Хай уже по-твоєму, давай гроші!

Взяв хлопець гроші, повернувся додому й зразу до батька:

– Тату, а чому ти вирядив мене з теличкою, а казав, що з коровою? Хто не стрічав мене, всі в один голос казали, що то теличка. Але я продав її за гарні гроші – сорок п’ять курушів узяв.

– Чи ж ти не бачив? – розгнівався батько.–Хто ж це тебе обдурив?

– Не знаю, тату, їх було троє і всі безбороді.

– Ага, то це безбороді? Ну, хай начуваються!

Яро був чоловік доброї душі і гострий на розум, але грошей у нього не водилось. Майнув він до сусіда та й каже:

– Позич мені три золотих.

Дав сусід йому три золотих, вернувся Яро додому, зайняв свого віслюка та й погнав до міста. Іде собі, нараз бачить – йому навстріч один безбородий. Яро хутенько підіклав віслюкові під хвоста нові золоті. А як порівнявся з безбородим, стьобнув віслюка лозиною, той махнув хвостом, і один золотий упав на землю. Яро неквапно підняв золотого й поклав до кишені. Побачив таке безбородий, зрадів.

– Братику, продай віслюка.

– Ні, братику, цьому віслюкові ціни нема. Навіть сім колін твоїх дідів і прадідів у складчину не викуплять його.

Та й попростував собі далі.

А коли трапився другий безбородий, знову хльоснув віслюка, і знову в того з-під хвоста викотився золотий, а Яро неквапно поклав його до кишені. Те ж саме утнув Яро і перед третім безбородим. Упевнилися безбороді, що віслюк щедрий на золото, і ну вмовляти:

– Продай, братику, віслюка, ну продай!

– Та ви що, з глузду з’їхали? Чи ж вистачить у вас грошей, щоб заплатити за нього? Єдине, що можу зробити,– позичити його вам на день за невеличку платню.

– То нехай вже й так, давай!

Розумний Яро (вірменська казка)

Торгувалися вони, торгувалися та й зійшлися на тому, що заплатять за віслюка вісім тисяч курушів.

Забрав один безбородий віслюка, трохи потримав у себе, але розжився тільки на купу кізяків. Пригнав тоді віслюка до своїх побратимів – і ні пари з уст. Скоро й ті упевнилися, що їх обдурено.

– А щоб його ноги не носили, дурисвіта! Ошукав нас та ще й за які гроші!

А Яро тим часом повернувся додому та й міркує, що ж йому далі робити. Від безбородих не так-то легко відкараскатись. Тоді Яро купив двох зайців та й каже жінці:

– Жінко, оце я піду в поле й візьму з собою зайця, а другого ти приховай. А як прийдуть безбороді, то випровадь їх до мене, а сама приготуй дванадцять різних страв. Хочу я одну штуку встругнути,– сказав, а сам пішов на поле.

Ледь розвиднілось, як прибігли захекані безбороді.

– Де той ошуканець Яро?

– У полі працює,– відказує жінка.

Так і не відхекавшись, вони подалися в поле. А як допалися до Яро, то замалим не роздерли його.

– Братове,– мовить Яро,– даремно ви гніваєтесь на мене. Гроші я вам поверну, вони у мене вдома. Постривайте лишень, ось закінчу роботу, та й підемо додому. Пообідаємо, а тоді й грошики вам оддам, не з’їв же я їх.

По цих словах дістав Яро зайця та й наказує:

– Ану, зайцю, біжи-но додому та передай жінці, нехай зготує для мене й для гостей дванадцять страв,– та й випустив.

Звичайно, заєць щодуху дременув у гори, та безбородим здалося, що він побіг прямо до двору Яро.

Запрошує Яро безбородих:

– Ну, братове, ходімо до мене, там перекусимо, і я поверну вам гроші. Я ж не з тих, хто ласий до чужого.

Вдома Яро гукнув:

Розумний Яро (вірменська казка)

– Дружинонько, садови нас за стіл!

Розставляє дружина Яро дванадцять страв, а безбороді дивуються: «Та й розумний зайчисько у Яро».

Яро каже:

– Годі вам, братове, думати-гадати, сідайте-но їсти. Смачного вам! А я затим і гроші вам поверну.

По обіді Яро закричав:

– Жінко, неси-но мерщій ключ! Я оддам їм гроші!

Жінка трохи загаялась. Яро вдав, що це його розгнівало, схопив палицю, мовляв, усипав би тобі, коли б не гості!

– Та грець із ними, з тими грошима,– заспокоюють його безбороді,– краще ми у тебе того зайця перекупимо.

– Ні, ви мене й не підбивайте, зайця я вам не продам! Мало я мав мороки, продавши вам віслюка? А тепер ви мені про зайця торочите!

Але жадібні безбороді розміркували собі так: «Вчений заєць не тільки поверне нам наші збитки, а й сторицею винагородить нас». Дали вони за зайця стільки, скільки й за віслюка, та й пішли додому зі своїм покупом. Недалеко від міста безбороді витягли з торби зайця та й наказують йому:

– Скачи до наших жінок, передай, щоб обід готували.

Заєць, звісно, як чкурнув–тільки його й бачили!

Прийшли безбороді додому, побачили, що жінки палець об палець не вдарили, та й всипали жінкам доброї прочуханки. Божаться жінки, що ніякого зайця і в очі не бачили. Тут прояснилось безбородим, що вони ще раз у дурні пошилися. Вони знову до Яро. Але той завчасу приготувався до цієї зустрічі. Він узяв бичачий міхур, налив туди крові та й каже до жінки:

– Безбороді, либонь, знову навідаються. Начепи цей міхур собі на шию. Як вони з’являться, я тобі скажу: «Швидше неси гроші!», а ти й виду не подавай, мовби не до тебе річ. Я розізлюся й закричу на тебе, а ти ніби й не чуєш. Тоді я вхоплю ножа, кинуся до тебе, але ти не лякайся, я лише міхур проштрикну. А як лине кров, ти прикинься мертвою.

– Гаразд,– каже жінка.

Не встигли безбороді й на поріг ступити, Яро як загорлає на жінку:

– Швидше неси гроші!!!

А та хоч би що. Яро, вдавши, що не тямить себе від злості, ухопив жінку та з ножем до міхура. Кров так і чвиркнула. Жінка впала додолу, витяглась, чистісінько тобі мрець!

Безбородих страх пойняв. А що коли й вони до вбивства причетні! Кинулись вони з хати, та від страху ніяк у двері не втраплять.

– Дурисвіти! – закричав на них Яро.– Це ж через вас я свою безневинну жінку занапастив. Ось я доберуся до вас, постривайте-но!

У безбородих мало душа не вискочила. Якось ті двері намацали та навтіки, подалі від того Яро! А Яро та його жінка зраділи, що розквиталися з безбородими.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)