Казка про те, як Їжачок і Кролик грали в гру «згадайки». Вони приходили в різні місця і згадували, що там сталося. Але спогади про одну й туж подію у них були різні.
Кролик, – сказав Їжачок, – а давай у «згадайки» пограємо.
– Ні, дякую, – відповів Кролик. – Сам знаєш, чим це завжди закінчується.
– Будь ласка, Кролик, – попросив Їжачок. – Обіцяю, я не буду з тобою сперечатися.
– Ну, якщо ти обіцяєш, – сказав Кролик, – тоді давай.
– Закрий очі, – сказав Їжачок.
Кролик закрив очі.
Їжачок взяв його за руку і повів за собою.
– Як по-твоєму, де ми? – запитав Їжачок.
Кролик принюхався. Пахло вогкістю і листям.
– Здається, в лісі, – відповів він.
– Відкрий очі, – сказав Їжачок.
Кролик відкрив очі. Вони дійсно були в лісі.
– Березень, квітень, травень, А ну, згадуй! – продекламував Їжачок.
– Я … я пам’ятаю … – почав Кролик.
– Ти заліз на пеньок! – підказував Їжачок. – І став колихатися. Ось так.
– Нічого подібного, – сказав Кролик ображено. – я танцював.
– А потім ти впав, – продовжував Їжачок.
– Неправда, – заперечив Кролик. – Я не впав, а зістрибнув …
– А тепер моя черга згадувати, – сказав Їжачок. Він закрив очі. Кролик повів його з лісу.
На високому пагорбі він зупинився і поклав Їжачку в долоню жолудь.
– Відкривай очі, – велів Кролик.
– Спочатку лічилку прочитай, – нагадав Їжачок.
– Березень квітень травень,
А ну, згадуй! – сказав Кролик.
– У кожного з нас було по жолудю, – згадав Їжачок. – Ми грали, хто далі кине. – Він повернувся до Кролика. – А твій жолудь весь час прямо вниз падав.
– Він не падав, це я його об землю кидав, – тихо пробурмотів Кролик.
– Знаєш, Кролик, – сказав Їжачок, – це були дуже прості «згадайки». Давай що-небудь інше згадаєм.
Їжачок знову закрив очі. Кролик повів його до річки – туди, де можна було по камінню перейти на другий берег.
– Ну, – нетерпляче почав Кролик, – чому ти мовчиш?
– Ти знову дещо забув, – відповів Їжачок.
– Березень, квітень, травень, – квапливо прочитав Кролик, – А ну, згадуй!
Їжачок перескочив на перший камінь.
– День був жаркий і дуже задушливий, – завів він розповідь. – Річка обміліла. Ми перебиралися на острів, і ти мало не впав у воду.
– Зовсім і не так все було, – строго відповів Кролик.
– Ти спіткнувся, – нагадав Їжачок. – А я тебе підхопив.
– Я ж ловив для тебе водяну змію! – обурився Кролик.
Щось я не пам’ятаю жодної змії, – зауважив Їжачок.
– Я її випустив, – стояв на своєму Кролик, – коли ти мене схопив.
Їжачок перебрався на другий камінь.
– Та ні, Кролику! – продовжував він. – Все було не так, як ти розповідаєш!
– Досить вже, Їжачок! – вийшов з себе Кролик. – Ну чому так завжди виходить, коли ми граємо у «згадайки»? Ти ж обіцяв, що на цей раз буде по-іншому! А сам тільки хвалишся, що ти краще за мене все пам’ятаєш і що це я все неправильно запам’ятовую.
– Але ти і насправді все неправильно запам’ятав, – наполягав Їжачок. – Ти спіткнувся, я тебе втримав.
Кролик тільки хмикнув у відповідь.
Він повернувся до Їжачка спиною.
І сів на землю.
І схрестив лапки.
– Кролик, ти що, образився?
Я ж не винен, що ти такий забудькуватий, – сказав Їжачок.
– Я тебе навіть не слухаю, – заявив Кролик. – Нічого не чую, нічого не чую, – повторював він, закривши вуха.
Він повернувся, перескочив на третій камінь, і …
Плюх!
Кролик страшно перелякався.
– Гей, Їжачок! – покликав він і кинувся на допомогу другові.
– Ти що, забув, що третій камінь хитається?
– Забув, – зізнався Їжачок. – Виходить, я теж не все пам’ятаю.
– Ти пробач, що я на тебе розгнівався, – попросив Кролик.
– А ти мене – адже це ж я тебе розсердив, – повеселішав Їжачок.
– Це я винен, що ти на мене розлютився, – зітхнув Кролик.
– Кролик, а як ти думаєш, – запитав Їжачок, – ми можемо знову стати друзями?
– Звичайно можемо! – зрадів Кролик. – Кращими друзями!
– Їжачок, – зізнався Кролик, – знаєш, я і справді дещо не можу як слід згадати.
Я, наприклад, майже не пам’ятаю, як ми з тобою познайомилися в перший раз. А ти пам’ятаєш?
Їжачок не на жарт задумався. Він дуже старався згадати і навіть зосереджено почухав потилицю.
– Ні, Кролику, – здався він нарешті. – Чого не пам’ятаю, того не пам’ятаю. Напевно, я завжди тебе знав.
Кролик кивнув.
– Ось і мені так здається, Їжачок, – сказав він. – Завжди. Все життя.