Якось раз селяни з села Хельмели поїхали в місто. Дорога довга, ось і зупинилися вони на нічліг в одному будинку. Розпрягли і нагодували коней, а щоб вранці нічого не переплутати – жителі Хельмели завжди були дуже забудькуваті, – поставили сани голоблями, тобто передом, в сторону міста.
Сталося тут йти повз цього будинку перехожому.
Ось він жартома і розгорнув сани в зворотню сторону.
Вранці прокинулися селяни, запрягли коней і квапливо вирушили в дорогу.
Їдуть, їдуть, далеко вже начебто від’їхали. Раптом один старий і каже:
– Дивіться, ніяк, ми вчора тут проїжджали.
– Багато на землі є місць схожих– відповідають йому.
В’їхали вони в село, старий як закричить:
– Дивіться, а село зовсім як наше.
– Всі села однакові, – пролунало у відповідь.
А старий знову кричить:
– А чи не мій це будинок?
– Та ти що?! – засміявся хтось. – Твій будинок ой як далеко звідси.
А жінка старого, почувши голос свого чоловіка, вийшла з дому.
– Так це начебто моя жінка, – розгубився старий.
Підбігла стара до саней і зрозуміли всі: справді в рідне село приїхали!
Дуже вони здивувалися!