Якось відправив пан дядька в болото панщину одробляти. А діялося те давно, ще за панщини. Дядько пішов і став у болоті робити.
Прийшли чорти і питають його:
– Що ти тут, дядьку, робиш?
А дядько й одказує:
– Монастиря роблю.
Коли почув таке чорт, побіг скоренько до старшого чорта і каже:
– В нашім болоті дядько монастиря робить.
"Не мав клопоту, так маєш: дядько в нашім болоті монастиря робить", – роздратувався старший чорт і до дядька:
– Ходи-но боротися зі мною.
А недалеко лежав ведмідь. От дядько і каже чортові:
– Іди-но спочатку до мого діда боротися. Онде він лежить.
Пішов чорт до ведмедя боротися. Боровся-боровся з ним, а ведмідь як схопить його, так що ледве чортяка вирвався. Знов прийшов чорт до дядька та й каже:
– То таки твій дід дужчий од мене. Ледве не зламав мені хребта.
Стали опісля чорт з дядьком мірятися силою: хто закине найдальше булаву залізну? Закинув чорт булаву, то не хутко вона впала. А як впала, то аж на метр встряла у землю.
А дядько взяв за вухо булаву і дивиться – хмара надходить.
– Чому не кидаєш? – не терпиться чортові.
– Та коли закину, – одказує дядько, – то щоб за хмару не пішла.
Чорт схопив булаву та й утік, щоб не пропала.
За деякий час прийшов знову до дядька:
– Може, ти грошей хочеш, щоб не будувати монастиря тут?
Дядько хитрий був. Став чорт у шапку сипати гроші, і в мішок повнісінький насипав. Так чорти лишилися в болоті. А дядько одкупився од пана, щоб на панщину не ходити, і сам став з тих пір добре жити.