Жив собі король. Мав він дочку на порі. І задумав одружити її з таким молодцем, який зміг би на коні виїхати на балкон королівського палацу, де стоятиме принцеса.
Звелів він сповістити на всі сторони світу і в усі навколишні села, щоб з’їжджалися вершники позмагатися між собою.
В тих краях на одному убогому хуторі жив чоловік, який мав трьох синів і клаптик поля, де росла кукурудза. Але туди внадилися дикі коні. Тому синам доводилося стерегти своє поле, щоб не зостатися без урожаю.
З трьох братів найменший був найсумирніший. Старший і середульший кривдили і ображали брата, проте батько любив його найдужче з усіх.
Якось старші брати поїхали в село і привезли додому звістку про те, що король збирається одружити свою дочку з тим, хто вистрибне конем на балкон, де стоятиме принцеса.
Того вечора, коли мали змагатися вершники, наймолодший син сказав батькові:
– Тату, ви вже старенькі, тож стерегти кукурудзу я піду сам, а брати нехай подивляться на змагання вершників.
А батько відповів:
– Ти ж заснеш, а тим часом дикі коні понищать наш урожай.
– Тату, я візьму з собою пекучого перцю і, коли мені захочеться спати, натру ним очі, і сон мене не візьме.
Подався найменший син стерегти кукурудзу, а його брати поїхали в місто подивитися, хто ж здобуде руку принцеси.
Хлопець узяв з собою ласо, щоб зловити якогось коня-нищителя, і став чатувати під гіллястим деревом, що стояло посеред поля. Коли почав його змагати сон, він потер пекучим перцем очі. Сльози покотилися з них горохом, але сон як рукою зняло.
На світанку прийшли дикі коні попоїсти кукурудзи. Найменший син узяв ласо й закинув його на найбільшого і найгарнішого коня. Кінь виривався, та хлопець прив’язав його до дерева і затягнув міцніше ласо.
Це був кінь сатани. Він побачив, що не вирветься, а вже розвидняється. Йому ж, коневі сатани, не можна бачити світла дня. І мо-вив він до хлопця:
– Відпусти мене, і я обіцяю, що більше ніколи жоден кінь не прийде їсти твою кукурудзу.
Та хлопець його не відпускав. Тоді кінь сказав:
– Відпусти мене! Я тобі віддячу. Якщо ти вдариш тричі по стовбуру цього дерева й скажеш: «Прийди, семибарвний конику!».– я з’явлюся служити тобі, сяйливий, мов місяць, мов зірка, мов саме сонце.
Хлопець зрадів, почувши це, взяв клятву з коня сатани і відпустив його. Той умить зник.
Найменший син повернувся додому. Старші брати саме розповідали, як вершники на конях пробували вистрибнути на балкон і падали, так і не діставшись до нього. Розповідали й про те, що в місті тільки й розмов, що про ці змагання лицарів за руку принцеси. Батько спитав найменшого сина, чи він, бува, не заснув на йолі.
– Ні, не заснув,– відповів хлопець.
Тоді батько пішов на поле й на власні очі переконався, що все гаразд.
Того дня найменший син задумав викликати коня сатани і виїхати ним на балкон королівського палацу. Коли настав вечір, він сказав батькові:
– Тату, хай брати їдуть до міста дивитись, як змагаються вершники, а я піду стерегти кукурудзу.
Батько дуже любив найменшого сина й не хотів, щоб той знову не спав цілу ніч. Та хлопець таки переконав його і, коли почало сутеніти, подався в поле. Але сторожувати вже не треба було – жоден кінь не наважувався їсти кукурудзу.
Хлопець підійшов до дерева, вдарив тричі по стовбуру й сказав:
Конику мій семибарвний!
З’явись мені, ясний, мов місяць!
Ту ж мить він побачив яскравий спалах, і кінь, випромінюючи місячне світло, підбіг до нього, осяваючи навколишній ліс.
Хлопець вистрибнув на коня, і відразу його лахміття перетворилося на місяцеві шати.
Він помчав на чудовому коні до міста. Люди здалека помітили його й загукали:
– Он летить кінь, ясний, мов місяць!
Хлопець під острожив коня навпроти палацу, злетів угору і виїхав на балкон, де на троні сиділа принцеса.
Король підбіг, обійняв майбутнього зятя і сказав, що зараз гулятимуть весілля. Та хлопець мовив:
– Ні, ваша величність, я хочу зробити ще дві спроби і лиш тоді одружуся з принцесою.
І помчав геть на своєму коні, ясному, мов місяць.
Біля дерева кінь зник, а блискучі шати найменшого сина пере-творилися на лахміття. Він повернувся до батькової хати й застав там братів, які розповідали, що діялося в місті, про те, як принц на коні, ясному, мов місяць, виїхав на балкон і обіцяв ще двічі повернутися і лиш тоді взяти шлюб з принцесою.
Хлопець вислухав братів і мовив:
– Це я був тим принцом у місяцевих шатах. Це я виїхав на балкон королівського палацу!
Тут брати закричали:
– Замовкни, шмаркачу, не верзи дурниць! Подивіться тільки на цього нахабу!
Хлопець мовчав. А батько сказав:
– Не кричіть на нього! Адже він стеріг нашу кукурудзу, щоб ви могли поїхати й побачити змагання. До того ж, поки він був у полі, жоден кінь навіть не наблизився до кукурудзи.
Наступної ночі хлопець знову прийшов до гіллястого дерева, вдарив тричі по стовбуру й сказав:
Конику мій семибарвний,
З’явись мені, ясний, мов зірка!
Ту ж мить він побачив, як до нього мчить кінь, випромінюючи зоряне світло. Хлопець скочив на нього, і його лахміття обернулося на зоряні шати.
Коли вони під’їхали до міста, люди здалеку помітили світло й за-гомоніли:
– Дивіться, он мчить кінь, ясний, мов зірка!
Хлопець знову в’їхав конем на балкон і сказав королю:
– Завтра я виїду на балкон іще раз і тоді одружуся з принцесою.
І помчав геть. Біля дерева кінь зник. А хлопець повернувся у своєму лахмітті додому, де його брати саме розповідали про ясного, мов зірка, коня. Хлопець знову сказав їм, що то був він, але брати, розлючені, знову почали сварити його. Довелося батькові ще раз захистити сина.
На третю ніч хлопець підійшов до гіллястого дерева, вдарив тричі по стовбуру і сказав:
Конику мій семибарвний,
З’явись мені, ясний, мов сонце!
Враз ліс і поле осяяло світло. Це наближався кінь. Хлопець скочив на нього – і його одяг запалав, наче сонячне проміння.
Вони помчали в місто. їх здалеку побачили люди. Натовп загукав:
– Он летить кінь, ясний, мов сонце!
Хлопець підострожив ясного, мов сонце, коня навпроти палацу. Кінь підстрибнув і опинився на балконі перед принцесиним троном. Світло було таке яскраве, що засліпило їй очі.
Тут підійшов суддя і одружив їх.
Тоді хлопець мовив до короля:
– Я хочу, щоб ви послали свою королівську карету по мого батька й братів.
І король послав карету з солдатами на хутір, де жили батько й брати переможця.
Батько перелякався, побачивши королівську карету.
– Сюди їде королівська карета! Ви, певне, накоїли в місті лиха, і це їдуть по вас.
Та сини заперечили:
– Ні, тату, ми не зробили нічого поганого, тільки були на весіллі.
Тут під’їхала карета, і їх забрали до міста. Батько й брати тремтіли від страху. Адже вони думали, що король стратить їх усіх за якусь невідому провину.
В королівському палаці їх привели перед трон, на якому сидів менший син у пишних шатах. Побачивши, що батько похолов від страху, хлопець підбіг до нього, обняв і мовив:
– Тату, ви мене не впізнаєте? Я ж казав вам – це я той самий вершник, що дострибнув конем до принцеси!
Батькові від подиву аж мову відібрало.
Тоді хлопець підкликав своїх братів і сказав:
– Відтепер ви будете в палаці за слуг. Один доглядатиме стайню, другий прибиратиме в покоях.
А батькові мовив:
– Це ваш палац, тату. Можете жити, де хочете. А злих братів варто трохи провчити.
Того дня менший син був найщасливішим з усіх людей на світі.