У спеку всі мавпи в лісі, чухаючись і позіхаючи, відпочивали на деревах.
Батьки, дідусі, бабусі і тітки з дядьками насолоджувалися прохолодою в густому листі, поки у малюків була тиха година. Тільки Тіппі ніколи не відпочивала.
– Не хочеш спати, сиди тихо Тіппі. Дай спокій своїм братам і сестрам і не чіпляйся до дорослих – наказувала їй мама.
Але все без толку: Тіппі ні на секунду не припиняла скакати з гілки на гілку, дертися по деревах, кидатися горіхами і ягодами і розлякувати птахів.
– Дивись, мамо! Дивись, як я стрибаю! – закричала вона одного разу, приготувавшись дострибнути до високої гілки.
– Обережніше, Тіппі на цей раз можеш не дістати!
Бум! Бах! З тріском обламуючи гілки, Тіппі полетіла вниз і боляче вдарилася дупкою.
– Тепер я розумію, чому у багатьох мавп червона дупця! – вигукнула вона, витираючи сльози.
Того дня всім вдалося відпочити в тиші: Тіппі нарешті вгамувалась, лігши на гілку. Дупою догори.