Єринда та Єрингель (Брати Ґрімм)

Стояв колись у великому та густому лісі старий замок, та жила в тому замку тільки одна стара, і була вона великою ворожкою. Удень перетворювалася вона кішкою або нічною совою, а ввечері знов приймала свою людську подобу. Вона вміла приманювати усіляких звірів та птахів, убивала їх, варила та смажила і їла. Якщо хтось підходив на сто кроків до цього замку, той зупинявся на місці та не міг рушити далі, доки вона не звільняла його від закляття; а якщо входила в те зачароване коло незаймана дівчина, ворожка обертала її на пташку, зачиняла в клітці та відносила в одну з кімнат замку. Так зібрала вона в замку сім тисяч кліток із різними дивними птахами.

А жила в той час дівчина, звали її Єриндою, і була вона прекрасніша за всіх інших дівча і у світі. Посватався до неї такий же прекрасний юнак, звали його Єрингель, і це були перші весняні дні, – і весело, радісно було їм разом. І ось, щоб поговорити сам на сам, пішли вони якось погуляти в ліс.

– Тільки дивись, – каже їй Єрингель, до замку близько не підходь.

А вечір був гарний, яскраво сяяло сонне крізь дерева в темну лісову зелень, жалісливо співала горлиця над старими буками.

Єринда кілька разів приймалася плакати, потім сіла на сонечку засмучена. Єрингелю теж

стало сумно. І були вони такі смутні, немов повинні вони були скоро померти. Вони оглянулися– бачать, що заблукали, не знають, як їм тепер знайти дорогу додому. А сонце ще не зайшло за гори, але сховалося вже наполовину за вершинами.

Подивився Єрингель крізь лісові зарості, он мить– стоять перед ним уже близько-близько старі стіни замку. Злякався він і стало йому по смерті страшно. А Єринда заспівала:

– Як пташка червоногруда все жалісливо співає,

Про загибель неминучу все голубку співає, Так жалісно, все жалісно,

Тю-віть, тю-віть, тьох-тьох!

Подивився Єрингель на Єринду і бачить – обернулася вона на солов’я, який співав свою тю-віть, тю-віть».

Нічна сова з палаючими очима тричі облетіла навколо солов’я і тричі ухнула: «угу-угу-угу». І не міг Єрингель зрушити з місця, стояв немов вкопаний – ні плакати, ні слова сказані, ні рукою поворухнути, ні ногою поворухнути. Ось закотилося і сонце.

Полетіла сова в лісові хащі, і вийшла тоді звідти горбата стара, жовта та худа; великі червоні очі, ніс крючком до самого підборіддя. Пробуркотіла щось собі під ніс, піймала солов’я та понесла із собою на руці. І слова вимовити не міг Єрингель, і з місця не зрушити йому було: зник соловей. Повернулася, нарешті, стара й каже глухим голосом:

– Прощавай, Захіелю! Як подивиться місяць у клітинку, ти розв’яжись – та прощавай.

Звільнився від чар Єрингель. Упав він перед старою на коліна, став молити, щоб по1 вернула вона йому назад Єринду.

Але стара відповіла:

– Ніколи тобі більше не бачити Єринди, – і пішла.

Він кричав, гірко плакав та побивався, але все було дарма. «Ах, що ж мені робити тепер?» І пішов Єрингель звідти та потрапив, нарешті, в якесь чуже село; там довгий час він пас овець. Він часто ходив навколо замку, але близько до нього ніколи не підходив. І ось приснився йому вночі сон, немов знайшов він червону квітку, а в її середині велику прекрасну перлину. Квітку він зірвав і пішов до замку, і до чого він не торкався цією квіткою, все звільнялося від злих чар; і приснилося йому ще, що і Єринду він знайшов завдяки цій же квітці.

Прокинувся він вранці і став шукати по полях та горах, чи не знайдеться де така квітка. Він усе шукав, і на дев’ятий день знайшов червону квітку. І лежала в середині квітки велика росинка – така велика, немов перлина. Пішов він із цією квіткою, і йшов цілий день та цілу ніч у напрямку замку. Він підійшов до нього на сто кроків, і ніхто його не зупинив, і ось підійшов він до самих воріт. Сильно зрадів Єрингель, доторкнувся квіткою до воріт – і розчинилися вони перед ним. Увійшов він, йде через двір, прислухається, чи не чутно де

пташиного співу; і почув він раптом пташині голоси. Він вирушив далі і знайшов залу, а у ній ворожку, і побачив, що вона годує птахів у своїх семи тисячах кліток. Як побачила вона Єрингеля, розсердилася, сильно розлютилася, стала сваритися, плювати на нього отрутою та жовчю, але під ступитися до нього й на два кроки була неспроможна, а він на неї і не дивиться, йде собі по залі, роздивляється клітки з птахами; і бачить він багато сотень солов’їв у клітках, але як знайти йому свою Єринду?

Придивляється він та помічає, що стара потайки дістає одну клітку з пташкою та несе її до дверей. Миттю стрибнув він за нею, доторкнувся квіткою до клітки і до старої ворожки, – тут втратила вона свою чарівну силу, і ось явилася перед ним Єринда. Вона кинулася до нього на шию, і була вона така ж красива, як і раніше. І він обернув тоді решту птахів у дівчат і повернувся додому із своєю Єриндою. Жили вони щасливо довгі-довгі роки.