Як бідний чоловік панів нищив (українська народна казка)

***
Переглянуто: 291Відгуки: 0
КазкиУкраїнські народні казки

Як бідний чоловік панів нищив (українська народна казка) Було два брати: один убогий, а другий багатий. У жнива стає той бідний у багатого за сніп робити, вимовив собі таке: що за день заробить, той зараз йому і снопа викидає; братові ж копи ставить вряд, а свої збоку. Коли бачить бідняк, хтось вночі йому колоски обдзьобує.

Аж тут багатий брат обід справляє. А бідний каже до своєї жінки:

– Піду я до брата, може, дасть мені хоч шматочок хліба.

Брат, побачивши, що він іде, розлютився:

– Ледачище, не хоче робити, а йде до мене горілку пити.

Почув бідняк, що так його багатий брат сказав,– взяв і вернувся.

Але жінка багатого виходить. Взяла того бідного до комори, дала йому їсти, дала ще буханець хліба і приказує:

– Візьми обділи хоч тим свої діти.

Він, прийшовши на поле до жінки, поділив між дітьми той хліб, а тоді каже до неї: »

– Іди ж з дітьми додому; я буду тут ночувати й пильнувати, хто нас так кривдить, хто нашу працю збавляє.

Примостивсь коло свого полукіпка і став вартувати, хто йому таку шкоду робить.

Аж прилітає вночі птах. Сів на полукіпок і з верхнього снопа колоски обдзьобує аж до самого споду. Пробудився той чоловік і схопив птаха. Взяв зв’язав йому крильця й ніжки і дав дітям бавитись.

– Бавтеся,– каже,– діти, хай знав, як шкоду робити!

Починає той птах проситися:

– Пустіть мене живого, більш не буду.

Але йому не вірять. І каже той чоловік:

– Ти, безчеснику! Не вважаєш на мої злидні й шматка хліба мене збавляєш!

А той птах до нього:

– Ось не гнівись, а відпусти мене. Бо я,– каже,– ніхто інший, як пан Пташинський. Прийдеш до мене – матимеш, що схочеш: добре заплачу, коли пустиш мене на волю.

Той чоловік відпустив його й каже:

– Пам’ятай, щоб ти більше сюди не літав, бо як удруге піймаю, жити не будеш.

Отож під час якогось свята каже той чоловік до жінки:

– Лишайся ти, жінко, дома, а я піду до того пана Пташинського. Може, й справді якусь нагороду дасть за те, що нам хліб понівечив.

І приходить він у те село, де Пташинський живе. Дивиться – якийсь дід сидить на воротях. Він і каже:

– Добрий день тобі, діду. Чи тут є пан Пташинський?

А той дід:

– Ондечки в селі на горі палац, там він живе.

Приходить чоловік під той палац, і там дід сидить. Він його питає:

– Чи тут пан Пташинський живе?

А той дід каже:

– Тут. А ти, чоловіче, чом до нього йдеш?

– Бо він мене хліба збавляв. Що я зароблю за день, то він за ніч понівечить.

– То він тобі за те дасть, що сам захочеш,– каже дід.– Але як даватиме тобі гроші – не бери. І як він даватиме все, що мас в хазяйстві, теж не бери! Тільки проси в нього той млиночок, що на столі стоїть.

Прийшов чоловік до пана Пташинського:

– Що ж, пане, прийшов я до вас, щоб ви дали мені якусь нагороду за те, що мою прашо понівечили.

А Пташинський на те:

– Добре, моє серце! Я тобі дам нагороду. ІЦо ж ти хочеш?

А той чоловік тоді:

– Нічого я не хочу, але нехай пан будуть ласкаві й дадуть мені той млнночок, що на столі стоїть.

Пташинський і каже:

– Що ти, чоловіче, будеш з тим млинком робити? Краще я тобі дам табун коней.

– Ет, пане! – чоловік йому.– Що ж я з тими кіньми робитиму. Де мені їх подіти?

– Ну, то я тобі дам череду волів.

– Дякую панові! Нащо ж ціла череда? І в дворі не вміститься.

– Ну, то я дам тобі отару овець, то вже, може, десь їх дінеш? А якщо не хочеш овець, дам тобі бричку, повну грошей, і четверо коней.

А чоловік:

– Спасибі панові! Що ж! Як я візьму коні, бричку й гроші, ніхто не скаже, що мені пан дав, а скажуть, що я когось убив і собі забрав.

А Пташинський каже:

– Ну, як не хочеш коней, овець і брички з грішми, не дам тобі нічого.

– Бог заплатить панові і за те.– Чоловік йому уклонився й пішов.

Але Пташинський собі подумав: «Що ж, як я йому нічого не дам, він спіймає мене в полі й замучить».

І гукає вслід:

– Вернися, чоловіче!

Той вернувся. Пташинський тоді:

– Ну, бери той млиночок.

Чоловік узяв, подякував йому та й пішов від нього.

Приходить до того діда, що коло брами сидить, і каже:

– Погано ти мені, діду, порадив! Якби був узяв гроші, то мав би з чого жити. А так послухав тебе,– що мені з тим млинком робити?

А дід:

– Не журися. Ось поглянь!

Та як гукне: «Млинку, млинку, розчинися! І щоб тут було всього їсти й пити краще, як у того пана».

Млинок розчинився – є що їсти й пити. Попоїли вони з дідом, попрощалися, й пішов собі чоловік з млинком додому.

Іде, зустрічає вівчаря, який пасе вівці. І каже:

– Добрий день тобі, вівчаре. Чи нема в тебе шматка хліба?

А той вівчар:

– Ні, нема, чоловіче добрий! Мав я скибку, але з’їв.

А той чоловік з млинком подумав собі: «Га, маю вже шматок хліба, треба ж іншому дати». Та й каже: «Млинку, млинку, розчинися, щоб тут було їсти й пити». Млинок розчинився. Закликав він вівчаря, посідали, їдять і п’ють. Стали між собою говорити.

– Як ти,– каже чоловік до вівчаря,– по¬зганяєш ті вівці, коли вони так порозходилися по степу?

А вівчар:

– Дай мені свого млиночка, то я тобі покажу.

Чоловік дав йому той млиночок. А вівчар махнув палицею:

– Біжи, палице, позганяй мені вівці!

Побігла палиця, позганяла вівці. Тут вони й помінялися. Узяв чоловік палицю в руки і йде. Відійшов за верству, а може, за дві й каже:

– Гей, палице, вража дочко! Зле я зробив, що за тебе шматок хліба віддав. Тепер їсти нема чого.

Палиця каже:

– Не журися! Я тобі принесу той млинок.

Пішла палиця, відібрала млинок і принесла до того чоловіка.

Йдуть далі з млинком. Пасе свинар свині на такім великім полі, що як свині порозлазилися, не можна і зігнати. Питає його:

– Як ти свині докупи зженеш?

А свинар каже:

– Дай мені млиночок, то я покажу.

Бере чоловік і дає млинок, а той свинар дає йому торбу й каже:

– Ану, вискочіть, козаки, і кожний мені на коні привезіть та скиньте докупи свиней!

Враз як вискочать козаки, кожний привіз свиню на коні й усі на одне місце поскидали.

І так помінялися: взяв чоловік палицю в руки, торбинку через плече повісив і йде. Каже:

– Ей, козаки, вражії сини! Погано я зробив, що за вас шматок хліба віддав!

А один вискакує з торби і каже:

– Не журися! Я тобі млинок принесу.

І побіг приніс млинок.

Взяв чоловік торбинку через плече, млинок під пахву, а палицю в руки і йде.

Коли зустрічає цигана, і каже циган:

– Ей, батеньку, чи немає в тебе шматка хліба; як є – дай мені.

Той чоловік каже:

– Млинку, млинку розчинися.

Млинок розчинився: є що їсти й пити. їдять вони собі й п’ють. Але циган знову:

– Ей, батеньку! Чи не помінявся би ти зі мною – за гарапник і тесло на того млинка?

– Ну, добре,– каже той чоловік,– а що ж то за штука твоє тесло й гарапник?

А циган відповідає:

– Бачите, онде кобила? Скажіть теслу: «Моє тесло, зроби все».

Сказав і та кобила каменем стала.

А чоловік каже:

– Це зле! Що ж ти доброго зробив, коли ти кобилу каменем поставив?

А циган:

– Не дуже й зле! Гарапнику, ану ту кобилу зжени!

Гарапник зігнав, тоді кобила зірвалася й пішла.

Міняються: дає йому чоловік млинка, а циган йому гарапника й тесло.

Бере чоловік палицю в руки, торбинку на плечі, тесло за пояс, а гарапника причепив між плечима і пішов. Але каже:

– Що ж, тесло, й ти, гарапнику, вражії діти! Зле я зробив, що шматок хліба за вас віддав.

А тесло й гарапник кажуть:

– Не журися, ми тобі принесем.

Пішли, принесли млинка. Взяв він його під пахву і йде. Приходить додому і каже до дітей:

– Сідайте, дітоньки, за стіл.

Діти посідали, а жінка почала його сварити:

– Ти, старий, ходиш хтозна-де, а мене за тебе тягають.

Він розгнівався на жінку, наказав вискочити двом козакам, а палицю поставив на порозі. Жінка кинулася була тікати надвір, а палиця не пускає. Бачить вона, що нічого не зробить,– сідає за стіл.

Чоловік гукнув на млинка, наказав млинкові розчинитися, щоб було всього достатком. Млинок розчинився і понаставляв їжі й пит¬ва – то нема чого й сваритись. А тут уже довідалися з панського двору, що Іван повернувся з мандрівки. І кажуть йому з ціпом на панщину йти. А він на те не зважає, на панщину йти не гадає. Тим часом приходять посіпаки двірські до нього й кажуть:

– Що ти, Іване, думаєш-гадаєш?

Він відповідає:

– Нічого я не гадаю, бо добру оборону маю. Ану, скочте, козаків шість, та вибийте їх добро, щоб знали, як мене зачіпати й на панщину ганяти.

Зараз вискочило шість козаків і почали посіпак духопелити. Ті ледве повтікали, і зараз панові донесли, що Іван якусь біду має й нікого до себе не підпускає.

Диб-диб – іде пан до Івана тую біду оглядати. Але Іван бачить, що він іде, й зараз каже, щоб десять козаків вискочило та пана від нього відігнали. Каже:

– Не дуже бийте, але йому пострах дайте.

Пан побачив, що не жарти, і втік.

Тоді посилає слугу свого до Івана:

– Іди до Івана, щоб зробив ласку, прийшов до мене.

Приходить слуга до Івана і каже те саме, що пан йому сказав.

А Іван відповідає:

– Отак треба було давно зробити.

Приходить до пана, той його питає:

– Іване, що ти маєш? Чому не даєш нікому до себе приступити?

А Іван відказує:

– Я, пане, нічого злого не маю. Лиш маю млиночок.

А пан йому:

– Ану ж покажи.

Приніс Іван млинка, поставив на столі. Пан дивується:

– Що ж то, Іване, за такий млинок?

Іван як гукне: «Млинку, млинку, розчинися. І щоб було тут їсти й пити ще більше, як у пана».

Млинок розчинився: таких наїдків та питва понаставляв, що пан і не бачив. Взяли пана завидки. Як причепиться до Івана – віддай та віддай того млинка!

Нічого не вдієш – Іван каже:

– Та вже нехай пан його собі візьме.

– Може, ти, Іване, ще що маєш?

Почухав Іван потилицю.

– Є ще у мене торбинка, пане.

– Ну, іди ж, принеси мені тую торбинку.

Аж скривився Іван.

– Та хай уже – принесу!

Пішов додому й приніс торбинку. Пан його питається:

– Що ж то, Іване, за торбинка?

А Іван гука: «Вискочте зо сто козаків та посідайте на коні. Станьте в лави, нехай пан подивиться!»

Козаки зараз поставали в лави, пан глянув, зрадів, подумав собі, що то друга громада може бути. І знов питається:

– Може, ти, Іване, ще що маєш?

А Іван:

– Є ще у мене, пане, палиця й гарапник.

– Ну йди ж, принеси мені.

Пішов Іван додому і приніс. Пан тільки очима лупає:

– Що ж воно таке?

А на тоці під той час багато молотників молотило.

Іван каже:

– Піди, палице, побий тії люди.

Палиця на тік – і ну махати! Пан аж руки заломив, що Іван йому стільки людей згубив. А Іван сміється:

– То пусте діло! Біжи, ти, гарапнику, тії люди збуди.

Прийшов гарапник – котрого вдарить, той мерщій до ціпа зривається. Пан зрадів, що вже дві громади має, але йому ще мало, сам не знає, чого хоче. Питається знову:

– Може, ти, Іване, ще що маєш?

А Іван:

– Є ще в мене, пане, тесло.

– А не міг би ти, Іване, ще й його мені принести?

Іван на те:

– Можу, пане.

Пішов приніс і каже панові:

– Тепер же, пане, хай люди відпочинуть та погуляють трохи.

Пан наказав людей запросити – хліба дати й горілки.

Іван не вгаває:

– Нехай пан і пані будуть ласкаві та вийдуть надвір, я буду одну штуку показувати.

Покликав пан свою пані і вийшов надвір. А Іван взяв тесло та й каже.

– Ану, тесло, зроби, що треба.

Тут зараз пан з панею каменем стали. Покликав Іван людей:

– Тепер,– каже,– ви, люди, вільні.

І звелів пороздавати їм панське добро.

А пан з панею каменем і досі стоять, а люди собі живуть та живуть.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)